|
|
Главная » Фанфики » Поэзия
|
Битва лиш ілюзія
В Тіарадесі все палало,
Хаос невпинно лютував,
Усі в гробах пооживали
Й пішли валити вічний храм.
Велика армія скелетів,
Та душ закутих в ланцюги,
Вони ішли у темнім світі
Як духи й демони в пітьмі.
Ніхто не міг їх зупинити,
Цю армію старих легенд,
Їх повернули, щоб у світі,
Потухло світло всіх чудес.
Король всіх проклятих покаже,
Повів він армію вперед
І неважливо хто що скаже,
Не творить в світі цім поет.
Кому дано їх зупинити?
Хто має взяти весь тягар?
Тут не ростуть безсмертні квіти,
Немає сильних - це обман.
За цим усім спостерігали,
Дивились очі голубі
І розпростерлись парусами
Великі крила золоті.
Юнак лиш криво посміхнувся,
Він весь сіяв й палахкотів,
Цей ангел крилами взмахнувши
Поволі в небо полетів.
Тепер на нього всі надії,
Спинити має у пітьмі
Усі ці постаті жахливі,
Й не дати далі їм пройти.
Ось скоро ангела побачив
Маленький стомлений загін,
Юнак дістав меча ледачо
І мертвих всіх похоронив.
Та скоро коршуни злетілись
І ангел трошки відступив,
Повсюду все палахкотіло,
Та він суперників валив.
Удари, випади та блоки,
Усе змішалось у пітьмі
Назад не було вже дороги
Й боровся ангел в цій війні.
Здавалось, всіх він переможе,
Рівні йому тут не було,
Та все ж суперники хороші
Йому відрізали крило.
Із тіні вийшли ці потвори,
Навколо всі почули крик,
Іржали демонічні коні
Й сиділи вершники на них.
«Війна» скропила світ весь кров’ю,
За нею «Голод» лютував,
А «Смерть» дивилася безмовно
Як «Мор» усіх тут добивав.
Та вершники не налякали
І ангел люто заревів,
Він сферу з світла випускає
І та розносить ворогів.
Не дочекавшись атаки
Наш ангел витягнув меча
І ним він розітнув всі хмари,
Лиш зупинила меч коса.
Тоді Війна вже підкотилась,
Вгатила зброєю як слід
І вся земля враз розділилась,
А лави повний зореліт.
Піднявся ангел у повітря,
Та політати не дали,
Бо Мор енергії набравшись
Пустив у небо дві діри.
Вони весь простір розітнули,
У них нічого не було,
Та ангел встиг втекти відтуди
І ще раз зброєю змахнув.
Був поєдинок безнадійний,
Боролись далі вороги
І ангел бачив що не сила
У цій війні перемогти.
Тоді він мужньо посміхнувся,
Пішов в невиграшний ва-банк,
Своє життя і душу скрушно
Поклав на демонів вівтар.
Ось очі раптом засвітились
Й з’явився темний силует,
Окутав ангела щосили
І розійшовся темний всплеск.
Тоді ж зірвався воїн з місця
І невідомо куди зник,
Й з’явившись потім в іншім місці,
Мечем вказав на ворогів.
Нічого ті не розуміли,
Та раптом збризнула тут кров,
Всі їхні душі відлетіли,
Бо ангел всіх їх поборов.
Нажаль звалився на коліна,
Поважчало раптово все,
Піднятися було несила
Й свідомість покидала вже.
«Помру не знаний я нікому,
Та я зробив важливу річ
І хоч без слави, без хоромів,
Я безліч врятував життів».
Та думка швидко помінялась
І ангел скрикнув що є сил:
«Ніколи швидко не піддамся,
Знайду багато в серці сил.
Врятую, й буду рятувати,
Не можу ж просто так вмирати,
Для мене в світі є де стати
І ще багато проживу.
Якщо я здамся то програю,
Я підіймусь з своїх колін
І поле ворогів безкрає
Похороню в вогні з пучин».
І ангел встав уже на ноги,
Поволі рушив в далечінь,
Та раптом сплеснув хтось в долоні
І ангел просто онімів.
На ворога дивився пильно,
Той був цікавим юнаком,
Навколо нього все старіло
І стинула у жилах кров.
Звисала мантія додолу,
На тілі було безліч плям,
Вони горіли кольорово
Й нарешті цей юнак сказав:
«Ти дуже сильний,
З цим вітаю,
Та все ж, нажаль, ти тут помреш,
Наш світ великий і безкраїй
І в нім ти вже не поживеш.
Всі люди точно повмирають,
Не заслужили каяття,
Вони вже нас не пам’ятають
І не бояться як курча.
Ти зрозумів усе як треба,
Я мертвих всіх пооживляв
І хай вони захоплять небо,
І рухне світ без вороття…»
Не зміг наш ангел це стерпіти,
Рвонув до ворога як лань,
Та легко той зумів відбити
Слабенький ангелів удар.
А потім ворог доторкнувся,
Рукою ангела схопив:
«Помри, не будеш ти вже жити»
І ангел заживо згорів.
«Оце кінець, не маю сили…»
Остання думка в голові
І канув ангел в темнім світі,
І зникнув десь він в забутті.
Тепер його убивця легко
Здійснити міг свій «чорний» план,
Він демонів підняв швиденько
І в світ живих він їх послав:
«Ніхто мене вже не зупинить,
Ця ера швидко пронеслась,
Нема поняття вже людина,
Тепер лише кругом пітьма».
Та дивна доля в нашім світі,
Ніхто не зна що їй взбреде
І лиш вона все в білім цвіті
В картину цілісну сплете.
Ніхто так просто не загине,
Живемо вічно ми у душі
І ангел ще розпряме крила,
Й відновить світло у пітьмі.
Кінець
|
|
Фанфик Добавил: seryo |
Просмотров: 1303
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|