|
|
Главная » Фанфики » Поэзия
|
На небі засіяли зорі,
Вона пройшла як дивна тінь,
Та я запам’ятав в «неволі»
Духм’яний й чистий буревій.
Хотів не раз уже звільнитись
Та крепкі держать ланцюги
І я тоді схотів змінитись
Та й розірвати пута ті.
Почав по світу мандрувати,
Не знав утоми й забуття,
Тепер я лиш хотів кохати
Й пройти з тобою все життя.
Та де б я не ходив, не знали,
Ніхто не міг допомогти
Вони поради роздавали,
Та недоладні були ті.
Та не зважав я на дорогу,
У серці ще палав вогонь,
Любов мене все надихала
Горіла ще у жилах кров,
Я без надії сподівався
Усе можливе в світі цім
Я безнадійно закохався
Й весь світ у пошуках сходив.
Нажаль не вдалось відшукати,
Ти наче зникла у пітьмі,
Поволі став вогонь згасати
Закрався розпач у душі,
Надія ще зосталась жити,
Та шансів в мене не було
Я лиш хотів тебе любити
Й за це б віддав все що було.
Ви знаєте що дивна доля,
У неї море гарних чар,
Вона мені змінила «долю»
І ось тебе я відшукав,
Схопив та обійняв в обіймах,
Ніжненько в губи цілував
Життя було не безнадійне
Адже кохання відшукав,
Хотів з тобою говорити,
Дивився в очі чарівні,
Красу твою завжди хвалити
І малювати у вісні.
Не міг тебе я відпустити,
Відкрила в серці цілий світ,
Від радості хотів я «жити»
Й дивитись на прекрасний цвіт.
Мені ти щиро посміхнулась
А потім, раптом зникло все
Ти пелюстками розлетілась
Й зостався лиш рум’янець ще.
Куди ти зникла я не знаю
Скотилася з очей сльоза
Тепер я вже не відшукаю
Як сніг розтала, дивина.
Та потім ще раз посміхнулась
І я побачив в небесах
Мене ти ніжно пригорнула
І загорілись внов уста:
«Тебе ніколи не покину,
Дивитись буду із зірок
Навіщо вибрав ти, людино,
Мене, із безлічі квіток.»
Любов, вона така прекрасна
Нажаль, мені вона як мить
Кохання, зіронько ти ясна
Нема, а серце ще щемить.
|
|
Фанфик Добавил: seryo |
Просмотров: 2337
| Рейтинг: 5.0/2 |
|
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|