|
|
Главная » Фанфики » Приключения
18:20 Конан, дракончик та 1000 шинобі |
Сутінки спадали на світ і закривали його темною пеленою. З завіс небозводу визирнув місяць, який сповіщав початок ночі. Навколо усе відразу поринуло в сон. Тварини, рослини – здавалося, вони просто прилягли відпочити, щоб потім, наступного ранку встати наповнені енергією. Місяць дуже добре освітлював простори і хоч ніч цілком вступила в свої права, на дворі яскраво усе сяяло. Якщо зараз подивитися на водяну гладінь, то можна було побачити як вона переливається, змінює свої кольори і манить у невідомі нетрі. Лише одне не вписувалося в загальний колорит.
З печери, яка знаходилася неподалік, на білий світ вийшла тінь. Вона ступала помаленьку, ніби намагалася не порушити навколишньої тиші. Несподівано під ногами тіні тріснула гілочка. Примара відразу злякалася, шугнулася, ширше відкрила свої очі і вслухалася в потік природи. На щастя нічого не змінилося, жодної реакції не поступило. Тоді, тінь поволі підійшла до невеличкого мосту на березі річки. Вона пройшла до самого кінця конструкції, зняла свої черевики і опустила ноги в воду. Якщо чесно, то вода була досить тепла і тінь відчула блаженство.
Пройшло декілька секунд і тінь почала роздивлятися усе навколо: по небу, мов маятник плавав місяць, палахкотіли зорі, невідомому навіть здалося, що декілька небесних світил набрали швидкість і стрімголов полетіли до землі. З захопленням тінь спостерігала за цією картиною. Нарешті, коли остання хмара зникла з небозводу, місяць осяяв незнайому постать. Цією тінню була Конан.
Дівчина зараз виглядала просто неймовірно, ніби сяяла з середини. Її локони розтріпав неслухняний, але все таки тихий вітерець. Сказати по правді, її синє волосся зливалося з кольорами навколишнього сяйва. Так як в печері було досить жарко, Конан розстебнула свого плаща і вдихнула на повні груди повітря. Приємно було відчувати свіжість, бадьорість та якесь внутрішнє тепло. Ноги перестали боліти від важкого дня і дівчина повністю розслабилася, прилягла на мосту і дістала з карману клаптик паперу. Потім, Конан почала займатися орігамі, надавати паперу форми, створювати з нього фігурку невеличкого птаха.
Здавалося нічого не може порушити тиші, адже Конан цілком ввійшла в той ритм життя природи – розмірений та спокійний. Дівчина дихала одними легенями з природою, дивилася єдиними очима на все що відбувалося. Однак, спокій ніколи не триває вічно – усе тече та минає. З печери вийшла ще одна фігура. Звісно, було десь близько часу ночі, усі спали, та все таки, один з Акацукі ніяк не зумів закрити повіки. Цей невідомий поволі почав наближатися до мосту, де лежала Конан. Йому, на відміну від дівчини, було байдуже на те, по чому проходити. Гілочки тріскалися, усе шурхотіло, а чоловічок ішов собі широким та впевненим кроком. Нарешті він вийшов з під тіні дерев на світло. Пейн вдихнув повітря. На відміну від затхлого та неприємного запаху у печері, надворі було дуже добре та свіжо.
Пейн довго не стовбичив на одному місці і підійшов до своєї подружки. Здавалося, вона зовсім не звертає на нього уваги, ніби ігнорує та займається своєю справою. Звісно Пейну не сподобалося таке відношення і він поклав руку на плече дівчини, в надії що вона все таки відволічеться від своєї роботи. А де там! Конан так і продовжувала займатися орігамі. Тоді Пейн присів біля неї впритул і довго вдивлявся в дівоче прекрасне обличчя, чарівні очі та стрункий стан. Хоч Пейн сидів дуже близько і мав в будь якому разі перекинути на себе всю увагу, та знову ж таки нічого не відбулося.
Тоді чоловік доторкнувся до волосся дівчини і відчув незначну вологість та слабенький лоскіт. На цей раз, Конан розвернулася до Пейна, відірвалася на мить від роботи, пильно глянула йому в вічі і щосили зарядила в обличчя кулаком. Чоловік такого не очікував і навіть з рінеганом не встиг ухилитися чи послабити удар. Пейна штовхнуло назад і він звалився на землю, та так, що доски під ним тріснули і чоловік опинився в воді. Вперше, за весь вечір, Конан розсміялася. Зараз лідер був схожий на маленьку дитину, яка забула свої обов’язки і влізла куди не просять.
- Та за що? – якомога м’якше сказав Пейн, хоч він був дуже злий і ледь стримував свою агресію.
- За те, що ти відволікаєш мене від роботи. Сьогодні важлива подія і я хочу її як слід відсвяткувати. – промовила Конан і повернулася до своєї роботи. Пейн довго сидів і ламав собі голову над словами дівчини. Яке свято? Звісно він би нічого так і не вигадав і, вирішивши що сьогодні день всесвітнього байдикування, зібрався знову піти в ліжко. Однак наступної миті зупинився і пильно подивився на дівчину.
- Яке свято? – запитав лідер. Конан зрозуміла що Пейн не відв’яжеться поки не почує відповіді і зітхнула.
- Це пов’язано з моїм минулим, я ніколи вам не розповідала і загалом всі ті події сталися ще до того, як ми зустрілися, але добре, я відкрию тобі завісу невідомого, але тільки за однієї умови – Жодного звуку і не заважай мені працювати. – і Конан розпочала свою розповідь.
*****
Війна вибухнула неймовірною силою. Всі 5 націй боролися за свої переконання та інтереси, а хто постраждав? Ми! Прості люди, селяни, бідняки, багачі з тих країн які піддалися руйнування! Точніше кажучи, всі живі істоти опинилися на межі краху. Війна забирала батьків у дітей, та дітей у батьків, залишала в серцях травми, біль та відчай. Страх, смерть, та інші емоції витали над руїнами та бойовищами. Люди тікали хто куди, та мало з них пережило те світове лихо. Як жити в мороці? Це запитання ідеально підходило для Конан, Єхіко та Нагато. Вони були не просто дітьми, а справжніми шинобі, хоча, на перших порах нічим не відрізнялися від біженців та приблуд.
Все почалося з того, Що Конан, яка ще на той час не входила в групу з хлопчаками, поволі просувалася по виступу однієї з гір. Ну, звісно це був всього то пагорб, та дівчина свято переконувала себе що витає десь над хмарами. Зараз Конан ледь пересувала ногам, тіло страшно боліло і три дні безугавного бігу просто виснажили дівчину до межі. Та все таки, куноічі не здавалася, а продовжувала рухатися. Через деякий час, повітря в респіраторі закінчилося і потрібно було знайти зону де можна було набрати нового. Однак, де ж таку красу під час війни відшукаєш? Конан зняла шолом і ледь не задихнулася від їдучого диму. Він випікав горло дівчині і та ледь стримала сльози, однак наступної миті вони осипали її обличчя.
Конан підкосило і дівчина впала на землю, її волосся розтріпалося, а вся одіж і тіло покрили плями бруду. Дівчина якусь мить жадібно вдихала повітря, але чакра Ханзо Саламандри була всюди і Конан не змогла їй довго противитися. Останнє що дівчина побачила перед собою, так це силует якогось стрункого, високого юнака, хоча потім Конан подумала що це їй тільки привиділося.
Наступного ранку, дівчина відкрила своє одне око. На диву цікавим видавалося те, що жодного шуму битв, запахів, крові, пилу в повітрі – всього цього не було. Конан поглянула на землю і побачила під собою м’якеньку травичку яка лоскотала тіло. Загалом дівчині сподобалося те, що вона знаходиться в раю, як їй на той час здалося, однак тоді виникало одне логічне питання: Хто її сюди притягнув?
Дівчина підвелася і ще більше здивувалася побаченим. Зараз вона знаходилася в квітучому садку. Сакура пишно розцвітала, посеред садка стояло озеро і водоспад. На гладіні плавали собі лебеді, навколо літали метелики, розцвітали дерева, зеленіла травичка. Конан навіть злякалася що вона навічно заснула і вже не зможе повернутися назад, дівчина подумала, що Смерть прийшла по її душу і затягнула на той світ, хоча він був прекрасним. Перспектива залишитися в повній ейфорії радувала Конан, а сумніву в тому що даний світ не існує у дівчини не було, адже де в реальності такий чудовий краєвид.
Загалом, як би дівчина того не хотіла, але звелася на ноги і почимчикувала до озера вмитися. Вода була просто чудовою, теплою, прозорою. Коли Конан намочила руки, ноги і вимила лице, то подумала, що було б не кепсько відчути розслаблення всім тілом, відійти думками від усього цього світу. Дівчина швидко роздягнулася і залізла в воду. Сказати по правді, відчуття було таке саме як в гарячих банях, тепло обвивало і надавало сили. Так минуло пів години, година, а Конан з радісним виразом обличчя продовжувала ніжитися в воді. Ніякого натяку на те, що потрібно кудись поспішати, чи вилазити з цього земного раю не було і зовсім несподівано дівчину почало клонити на сон.
Але Конан так і не змогла заснути, адже тільки но вона закрила очі, як почула біля свого вуха писк. Відразу вона схопилася на ноги і встала з води. Та вже наступної миті дівчина почервоніла і знову сіла в воду з ображеним виразом обличчя, а з неї сміявся маленький дракон. Саме так! Істота була завбільшки з сковорідку, хоча це якщо не рахувати крил і хвоста. Вони бо були в два, а то й у три рази більші за все тіло. По всьому хребту і на голові у монстра стирчали роги. Луска виблискувала синеньким кольором. Загалом дракон виглядав досить мило і взагалі не скидався на страшного та жахливого звіра, така собі сукупність стриманості, краси та грації. Ну, звісно, Конан спершу навіть не поглянула в низ, вона засоромилася і обернула голову подалі від дракона, так його і не побачивши, а того це здається веселило ще більше.
Лише через деякий час, невеличкі, м’які, ніжні ручки схопили малого капосника в мертвих обіймах. Конан зуміла побачити непроханого гостя раніше, ніж той перестав посміхатися. Тепер же, дракон опинився у пастці і закрутився наче вугор. Конан не змогла втримати такого спритного малюка і впустила його в воду. Піднялося багато бризок і дівчину затопило під хвилею води. Наступної миті, її вже висохле волосся знову розкуйовдилося і намокло, через що дівчина була ладна придушити свого супротивника просто тут і зараз.
- Привіт. Чого то ти така зла? – несподівано промовив дракон. Це так здивувало дівчину, що вона ледь не підстрибнула від несподіванки.
- Ти…ти…ти… розмовляєш? – недовірчивим голосом промовила Конан.
- Ага, а що тут такого? Ти ж розмовляєш і висловлюєш свої думки, то чому я не можу? – якось насуплено промовив монстер, але залишався таким же веселим та бадьорим.
- Ну, ти ж тварина, а я людина. Не те що б мені не подобалися звірі, навпаки, я їх люблю… Вибач якщо чимось тебе образила. – промовила Конан.
- Та ладно, проїхали. Ви завжди вважали драконів такими ж як і інші тварини, однак ми розумні, навіть вищі за людину на декілька ланок еволюції, не даремно у мене 6 кінцівок, а не 4. – це була свого роду насмішка з дівчини, але замість того щоб образитися Конан розсміялася.
- А ти кумедний. – зауважила Конан.
- Ех, ну хто що про мене не говорив, але кумедним ще не називали. – промовив маленький капосник.
- А де ми зараз знаходимося? – запитала дівчина, вона звісно не хотіла іти від такої пишноти, але розуміла що її світ там, десь глибоко у низу. Чесно кажучи, Конан була досить сильно вражена коли почула відповідь.
- Ну, я переніс тебе на цей літаючий острів. Свого роду, він унікальний. Омону (летюча фортеця) побудована для того, щоб створити свого роду рай на землі. Вона знаходиться над хмарами і тільки верхи на драконові можна сюди потрапити. – промовив весело дракон.
- Але ти такий маленький, як ти зміг мене підняти? – запитала вражена дівчинка.
- Я взагалі то гігант, однак, вибачай звісно, але змушений тебе повернути назад, я розумію що тут добре, але такі правила, ніхто в Омону на довго не затримується. – з жалем дівчина вилізла з води, одягнулася і випрямилася на повен зріст. Звичайно Конан хотіла повернутися, але напевне не раніше ніж через тиждень, чи може два, але дівчині і доби не дали.
Несподівано, дракон різко збільшився з розмірах. Тепер він став заввишки з 2 поверховий будинок, що здалося Конан просто неймовірним. Тепер, перед нею стояв уже не маленький монстри, а справді велика та прекрасна істота.
Дракон взяв дівчину за одежину і посадив собі на спину. Він це робив з неприродною для тварин ніжністю та обережністю, а коли Конан зручніше вмостилася між шипів, дракон присів, щосили відпихнувся лапами від землі і піднявся в повітря. Спершу, холодне повітря вдарило мов хвиля в обличчя дівчині, вона ледь втрималася в западині на спині, але з часом повітря стало звичайним і не бушувало. З висоти пташиного польоту все видавалося чудовим і гарним. Конан не могла відвести поглядів від навколишніх пейзажів та об’єктів. Звідси, з висоти, дівчина могла сказати, що вона королева всього світу, адже в лодонях вміщався аж цілий світ, ну, шмат світу.
Ця подорож закінчилася так же раптово, як і почалася. Дракон приземлився на землю, звісив дівчинку і знову став маленьким мов кіт. На якусь мить Конан навіть стало жаль малечу, адже великим він виглядав красивіше і мав яскравіше забарвлення, а тепер був просто жалюгідним.
- Дякую! Ти переніс мене в чудовий світ і на мить я відволіклася від реальності, тепер я знаю що це є. Думаю, більше проблем не буде. – промовила з вдячність Конан.
- Зачекай, я просто так тебе не відпущу, ось доведу до найближчого селища, тоді і розійдемося різними дорогами. – промовив радісно дракон. Так обоє почимчикували світ за очі. Тепер Конан вела свого рятівника, а не так, як це було раніше. Перед ними розступалися хащі, дерева ставали менше, виростали квіти по дорозі. Це дивувало дівчину, вона не знала як об’яснити такі чудеса, а от дракон не тільки розумів, але й втілював чудо в реальність.
Так обоє мандрували близько години, аж поки не побачили стару, закинуту хатину. Вона була порепана і майже зруйнована в середині. Кришу не покривали нічим крім досок, вікон не було, а лише отвори в стінах. Холодна та непривітна то була хатина, вся якась темна наче домовина. Однак Конан стомилася з дороги і вона з своїм новим другом зайшли в дім. Скоро з’ясувалося що то був склад харчів, наче резерв шинобі, але поки невідомо з якої країни.
- Нам потрібно забиратися звідси. Не подобається мені усе це. – промовив стурбований дракон, він не хотів зустрітися з озброєними до зубів вояками. Конан відразу погодилася, дана хатина бентежила і лякала дівчину. Звісно дракон нормально себе почував будь де, однак все таки, як то кажуть, краще запобігти бою, ніж зіткнутися з ворогом.
Та тільки Конан з своїм другом зупинилися біля дверей, щоб вийти, як з на двору почулися голоси. Спершу вони були тихими, ледь чутними, але з часом ставали гучними, шумними та грубими. Якщо прислухатися, то можна було зрозуміти що ціла ватага наближається до хатини. Конан відразу охопив страх, дівчина запанікувала але не втратила над собою контролю, через дракона, вирішила десь заховатися. Місця для цього практично не було і тому дівчина залізла в досить таки маленьку шафу. Було незручно там вмоститися, не те що сидіти, але вибору іншого не було.
Через декілька секунд двері прочинилися і в будиночок увійшло п’ятеро шинобі. Вони були одягнені в форму чунінів та джонінів. На поясі вояків висіли сумки з зброєю, а на голові красувалися бандани. Придивившись уважніше дівчина побачили м’язистих, міцних чоловіків, які відкрили потаємні двері на землі і спустилися поволі у підвал. Судячи з усього там було дуже багато провіанту, але Конан зараз цим не переймалася. Дівчина трохи відкрила двері шафи, щоб роздивитися як то краще втекти з будинку. Надворі було тихо, а чоловіки все поралися на нижньому поверсі. Момент був просто ідеальним і Конан стрімголов вискочила з своєї схованки. Скрип дверей шафки відразу привернув увагу шинобі в льохові, вони покинули свою роботу і вискочили мов Марко з конопель з свого сартиру. Звісно шинобі не встигли за дівчиною, але хто сказав що їй вдалося відірватися від вояків.
Коли Конан вискочила на вулицю, то просто зжахнулась побаченим, там стояло десь близько 1000 вояків. Вони були озброєні списами, вдягнені в просту, легко японську броню. На поясах деяких воїнів висіли мечі.
Побачивши дівчину вони відразу обернули до неї свої погляди, дехто був вражений, деякі злісно посміхнулися, інші просто не надали цьому ніякого значення. Проте Конан відразу схопило двійко кремезних чоловіків, до речі тих, що знаходилися в будинку. Дівчина спробувала пручатися, але все таки не змогла вирватися з мертвої хватки вояків.
- Що ми будемо з нею робити? – запитав один з них.
- Хіба не ясно, нехай потанцює… - та не встиг договорити ватажок, як йому в ногу щось кольнуло. Вояка підстрибнув на місці і відчув пекучий біль. Дракон щосили ввігнав йому кігтя і зробив невелику ранку, вона дошкуляла ворогові всього то декілька секунд, та за цей час він устиг зненавидіти істоту, яка це зробила.
- Ах ти ж ****. Та я тебе зараз приб’ю. – скрикнув чоловік і щосили копнув дракона в живіт. Малеча не встигла відреагувати і покотилася по землі. Конан почула хрускіт, поки дракон перебував в такому стані, його кістки були слабкими та ламкими і удар вояки зламав декілька ребер.
Цей же чоловік хотів знову щось сказати на рахунок дівчини, однак дракон знову дав про себе знати і підпалив землю під ногами супротивника. Той почав пригати на місці мов зайчик за морквою, ноги шинобі обгоріли, та коли він знову прийшов в себе, то дістав підривного сувоя і кинув на дракона. Невеличкий вибух сколихнув усі усюди, а невеличку істоту відкинуло на декілька метрів. Дракон вижив, але важко дихав. Коли лідер робив своє діло, шинобі, які тримали дівчину трохи ослабила хватку і Конан змогла вирватися на волю. Дівчина підбігла до бідної істоти і доторкнулася до її м’якої луски.
- Та чо ви стоїте мов стадо бовдурів, робіть вже щось! – загорланив лідер, відразу вояки рвонули до дівчини та дракона, але не встигли вони наблизитися дуже близько, як в істоти загорілися очі синім вогнем. В тих віках Конан побачила злість, ненависть та щось зовсім для неї незвичне. Дракон випустив сніп іскор, а потім з його рота вилетіла потужна вогняна хвиля. Шинобі ухилилися від неї і запустили кунаї з вибуховими сувоями на ворогів.
Вибух знову пролунав. На цей раз він був куди сильнішим та руйнівним, однак коли хмари попелу розвіялися, шинобі побачили дивну картину. Маленький до того дракон став гігантським, завбільшки з гору. Все його тіло покривали шипи з льоду і луска виблискувала чисто голубими крижинами. На носі чудовиська виріс великий ріг, крила перетворилися на справжні вітрила і здавалося під ними можна було легко вмістити цілий 3 поверховий будинок. Хвіст став ніби стерно і мав загострені краї на кінці.
Коли Конан відкрила очі, то подумала що на неї впало небо і лише через декілька секунд вона зрозуміла що то крило дракона накрило її з головою. Від вибуху монстрові взагалі нічого не сталося, коли він перетворився на велетня і авто броня з льоду захищала тіло, то всі атаки супротивників звелися до суцільного «ніщо».
Ще мить і дракон своїм хвостом щосили взмахнув в повітрі. Той наче метеор пронісся і декілька вояків впали замертво, розрубані гострими шипами. Наступної миті дракон обернув голову до ворогів і ті побачили його наповнені кров’ю очі. Страх охопив шинобі, але лідер закликав їх до боротьби. Несподівано дракон випустив потік полум’я, куди гарячішого ніж раніше.
- Дотон. Земляна стіна. – декілька шинобі з стихією земля створили бар’єр для побратимів і так уникнули атаки. Одна, через це, вороги втратили на декілька секунд дракона з поля зору і він приземлився просто по середині строю. Несподівано від нього, в різні сторони повилазили льодяні шипи і безліч ворогів полягло замертво.
Для того, щоб трохи дезорієнтувати чудовисько, в дракона запустили кунаї з вибуховими сувоями, проте, вони не завдали драконові жодної шкоди, ба навіть подряпини не лишили на тілі.
- Райтон. – один з володарів стихії блискавок створив кульову блискавку і випустив її на чудовисько. Вода ж добре проводила струм, а лід це всього лише заморожена вода. Для того щоб все подіяло декілька шинобі з Катоном запустили в дракона вогняні кулі які мали знищити початковий покрив.
Однак жодній техніці так і не судилося дістатися монстра. Він створив з льоду навколо себе бар’єр, укріпив його концентрованою енергією і жоден шинобі ніяк не міг прорвати той захист.
Тепер же, дракон вирішив не гаяти часу і закінчити усе якомога швидше. Він зняв покрив, який щойно сам ж таки поставив і набрав багато енергії в рота, створивши щось схоже на кулю. Наступної миті він випустив її і та енергія перетворювалася під час свого лету на велику стіну з льоду. Це було схоже на вогонь, але не з тієї стихії і багато ворогів на шляху покрило кригою. Вони зупинилися, не в силах вирватися з пастки, а ті, хто якимось дивом уникнули страшної участі порозбігалися в зарості за туалетним папером, щоб підтерти собі зад від страху.
Конан лише збоку за цим спостерігала і їй було жаль, що таке миле звірятко перетворилося на монстра. Хоча, дракон все таки залишився самим собою. Він обернувся і підійшов до дівчини, а потім, майже на вухо сказав.
- Вони більше тебе не турбуватимуть. Найближче селище не так уже й далеко звідси, там ми розійдемося іншими дорогами, нажаль, але до того часу жоден шинобі не підійме своєї зброї в поганих намірах. – на цей раз голос дракона звучав по іншому. Він був владним та грубим, але десь в глибині ще вчувалися колишні нотки.
Несподівано монстер перетворився на юнака. Стрункого, високого і він взяв Колнан за руку і повів до того омріяного селища. До речі, це був той же хлопець, що і з самого початку розповіді. Все що було далі і самого хлопця, дівчина нажаль уже не пам’ятає. Це зосталося за таємницею невідомого і жоден не зміг до цього часу розгадати незнаних таємниць.
*****
-І де зараз твій хлопець? – запитав Пейн коли прослухав розповідь до кінця. Він жодного разу не мав нагоди вислухати Конан і лише тепер, за скільки років дізнався про дивну та захоплюючу пригоду дівчини.
- Хто знає. Я не розповідала вам, бо не вважала це корисним чи досить потрібним. Після того випадку, я більше не бачила дракона жодного разу. Такі ось пироги. – промовила Конан, вона практично закінчила своє орігамі і тепер це була фігурка птаха, який розправив у повітрі свої крила і піднявся аж до сонця.
- Тоді чому ти святкуєш цей день? Ах, ну да ладно, зоставлю тебе один на один з думками. Все одно сьогодні ти мене не будеш слухати. – Пейн підвівся з мосту і рушив до печери, та пройшовши всього 5 м. обернувся і поглянув на Конан. Чомусь йому здалося що він розуміє дівчину і тому лідер посміхнувся.
Поволі починало розвиднюватися і Конан задивилася в небеса. Вони поволі починали палахкотіти червоними вогниками, адже вранішні промені надавали небесам саме такі відтінки. Дівчина посміхнулася згадала той політ верхи на драконові і весь світ, якого вона побачили з тієї височини.
Раптом, всього на мить Конан здалося що в небесах пролетіла тінь дракона. Дівчина протерла очі, але видиво не зникло.
- Пейн, дивись! – радісно скрикнула вона, але лідер так нічого і не побачив.
- Не треба уявляти всякого. Ми живемо на землі, а не в ілюзіях. Чекатиму тебе на сніданок. – радісно промовив Пейн і сховався в тіні дерев. Конан ж, залишилася на мості і ще довго спостерігала за небесами. В них інколи зринала постать дракона і це радувало дівчину. Через декілька хвилин вона випустила свою пташку в політ. Дивно, але та сама набирала висоту і скоро опинилася біля темної істоти. Ніхто уже крім Конан не міг розгледіти того зробленого птаха, але він біля дракона полинув у небеса.
Кінець.
|
|
Фанфик Добавил: seryo |
Просмотров: 1924
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|