Розділ 2. У передчутті Кінця...
Суну освітлювали
вранішні промені сонця. Дахи будівель виблискували від цього сяйва, яке
покривало усі, ще не зниклі тіні. Загалом на дворі стало настільки тепло, що
здавалося, цей вогонь проникає в тіло людей, у їхні змучені душі та серця. За
всю історію існування Селища Схованого у Піску, цей ранок, на думку Гаари, був
особливим. Єдине, що його зіпсувало за декілька хвилин – шквальний вітер, який
піднявся нізвідки. Казекаге здалося, що джерело цієї стихії знаходиться десь
під землею, чи цур його зна. Не пройшло і пів року, як Суну, несподівано
засипало піском. Чому так сталося? Гаара ж сподівався на чарівний ранок! Однак,
видно не судилося. Пісок витав повсюди, він засліплював очі і не давав
можливості вийти на вулиці.
Якщо чесно, Гаарі це не заважало, він бо був
головнокомандувачем всієї армії шинобі і зараз з своїми генералами обговорював
наступні дії. Цікавим було лише те, що вороги вже досить давно не подавали
жодної активності, ніби війна стала для них нецікавою. Казекаге відразу вирішив
скористатися з ситуації і тому почав обдумувати як би то мобілізувати і
переозброїти селище, підійняти його військову міць та потенціал. Подивитися на
Гаару зараз, то можна було точно сказати чому саме він зайняв пост голови
селища, одна якщо згадати юнака, яким він був ще декілька років назад, то
поставало дуже дивне питання: «як цей юнак взагалі зумів стати Казекаге?» На засідання Гаара був зібраний, не подавав
жодної ознаки втоми, ніколи не мовчав (хоча і виглядав мовчуном), а ділився
думками, закликав інших до висловлювання думки. Однак, перша несподіванка за
сьогоднішній день прийшла непрохано і неочікуваною.
- Пане Казекаге!
Гаара, вам лист! – підійшла до юного Казекаге невисока на зріст дівчина. Вона
коротко розказала, що пів години тому яструб приніс записку. Її вдалося легко
розшифрувати, адже чомусь, говірка і спосіб шифрування збігав з тим, яким
користувалися в Суні, що досить сильно дивувало. Гаара взяв листа, попробував
його на вагу, на смак, чого він тільки не робив, але поки не розкривав. Однак
цікавість взяла гору і Казекаге зняв печатку. В листі писалося про те, що якісь
бо там люди без чакри (якби ж
Гаара знав, що то означало)
хочуть навернути Селище Сховане в Пуску до своєї віри. Прочитавши всього
декілька заповідей, Гаара скрушно похитав головою (Ну звісно він би хотів щоб
були міні юбки по п’ятницям і багато дівчат в гаремі, але за це треба було б ще
й ціну віддавати, що Казекаге явно не сподобалося) і кинув листа в вогонь.
Генерали дивилися на свого головнокомандувача з подивом і ніхто не намагався
втрутитися в перебіг подій. Гаара сидів в задумі, все таки, в повідомленні було
одне «але» яке перевертало все з ніг на голову. По перше – вороги написали, що
потрібно підняти над Суною білий прапор, в знак того, що Селище Сховане в Піску
приймає пропозицію – наказ людей без чакри. Звісно Гаара не збирався цього
робити, навіть думками не думав про таке. Однак, була одна річ яка остаточно
вибила його з колії. Якщо не брати тих 2 «хороших» заповідей до уваги, то в
цілому, текст листа був переконливим, чітким та досить релігійної тематики.
Гаара вперше задумався про Віру. А й справді – що воно таке? Раніше Казекаге
вірив в те, що він, та інші шинобі здолають супротивників у війні, він вірив в
Наруто, який зробив практично неможливе, він вірив в закон, яким тепер сам керував
і підпорядковувався одночасно. Але в листі писалося про щось більше,
глобальніше, важливіше і це гнітило Гаару. Він вперше зайшов в тупик, заліз в
одне з тих питань, над яким кожен має подумати самостійно. Несподівано для всіх присутніх Гаара підвівся
з – за столу і вийшов з кімнати. Це дуже подивувало генералів, але вони так і
не насмілилися запитати в Казекаге причину такої поведінки, а просто його
відпустили.
Ось прийшов цей судний час
І розплати той
день,
Ми заклали в
думки
Невідомий ще
пень,
Знак питання
постав
Наче в морі
тайфун
І у серці тепер
Віра топить
чавун.
Невідома вона,
розриває думки,
Завжди манить
кудись,
У обійми свої,
Та напевно усі ми
підем
До кінця
завершального
І вогнем
розгориться
Кривавий Бій…
***
З Заходу, під покривом ночі, до Суни підходили
тіні. Вони звісно зараз навіть не думали про те, як то краще захопити місто у
свої обійми, а зупинилися відносно далеко, за великими кучами дюн, які, згідно
останнім прогнозам погоди, ще нескоро розвіються. Вітер у ночі змінив свій напрям
і став ніжний та лагідний, він уже не підіймав піщинки у політ, а лише легенько
ворушив з місця на місце. В нічних вогнях Суна здавалася просто неймовірною,
прекрасною, чарівною, але тіні на неї навіть не дивилися. Вони лише звернули
увагу на те, що білого прапору так і не висіло над резиденцією Казекаге.
Нарешті, тіні зупинилися і розпочали зводити
табір. Вогонь вони розпалювали не з звичайних матеріалів, а лише з тих, які не
підіймали диму. Для вогню брали найсухіші гілки, в яких навіть жодної краплі
вологи не було (що й не дивно, адже кругом була пекуча пустеля). Такий вогонь
звісно був зручний для того, щоб ніхто не помітив присутніх, він бо навіть
служив хорошим ліхтарем, однак зовсім не грів. Палатки зводили невисокі і лише
одна з них виглядала гігантською. Саме в ній зараз зібралися п’ятеро чоловік і
про щось розмовляли. Вони дістали карту місцевості і почали ділитися своїми
думками. - Вони не прислухалися до нашої поради, цих
язичників потрібно покарати! Хай благодать і сила нашого Повелителя зійде на нас, а на голови
грішників проллє смертоносний дощ! – верещав один з фанатиків. Він був
одягнений так само, як всі вояки армії: в простій, легкій броні світлого
кольору, що не нагрівалася, як одяг темнуватого кольору (хоча при певному
освітленні світла броня відбивала сонячні промені і виблискувала наче більмо у
оці). На голові в нього красувалася бандана з дивним протектором, де був
зображений меч і неясні хвилі, що розходились від нього. Очі цього чоловіка
закривали затемнені окуляри, котрі дозволяли дивитися на сонце без жодних
проблем. Сам же чоловік був невисоким на зріст, мускулистим та міцним амбалом.
На поясі у нього висіли два крюка, мов в альпіністів, та дивна штукенція, що у
наш час називається дротяним електрошоком (він вистрілює шнурами на близьку
відстань, що прикріплюються до жертви і б’ють током), хоча це був не
електрошокер. Особливою зброєю чоловіка була велика алебарда, яка виглядала
просто страхітливо.
- Може й так, але
вступати у відкритий бій з суцільною армією шинобі в їхній же Суні – це не
вихід. Якщо наша армія менш чисельна, тобто по силі ми програємо, то потрібно
діяти хитрістю, – промовив інший. Він
був головним в цьому засіданні – Ороме. У юнака за спиною красувався лук, а на
поясі висів дивний меч. Ороме був не схожий на інших: він ходив в чорній
мантії, яка звисала майже до землі, окуляри мав куди крутіші з різними
прибамбасами і він виглядав настільки граційним та струнким, що напевно, міг
дати фору кожному з членів засідання. Недаремно його обрали командиром цієї
невеличкої армії. Характер Ороме був жахливий: він був егоїстом, трішки божевільним,
до того ж щасливцем та хорошим стратегом. Однак, крім того, що Ороме любив лише
себе, він прислухався до порад інших. Загалом йому подобалися люди, десь так
хвилину, півтори, а потім він розумів, що потрібно звалювати від їхньої присутності
подалі. Зараз, коли він слухав слова своїх колег, то думав наскільки ж вони дурні.
- І що ти
пропонуєш? – запитав третій чоловік з засідання.
- Я пропоную
діяти так, як в Ерносі. – промовив Ороме. «Значить слухайте мене. Ми поділимо
нашу армію на 4 групи: Група армії Північ, група армії Центр, група армії
Південь, та розвід-група, або група диверсії. Остання проникне в селище. Для
цього, ми вирядимо когось з наших під прикриттям, типу як шинобі з Суни, він повідомить,
що зі сходу насувається велика армія ворогів і дасть доказ, який це підтвердить
– лист від Конохи. Звісно Казекаге спочатку нам не повірить, але далі просто іде гра в кіт та миша. Він бо
буде встановлювати правду, якою ми скористаємося. «Подаруємо» їм двох чи трьох
шинобі з Конохи, які підтвердять слова першого (звісно, що всі вони будуть
нашими диверсантами). Відповідно, Гаара переоснастить селище так, що воно буде
укріплене зі Сходу – туди нападе одна міні група, але вони будуть вести лише
партизанський бій. При цьому, ми переконаємо Казекаге в тому, що потрібно діяти
негайно і відправити до кордонів з Конохою війська, для вирішення проблеми.
Таким чином Суна залишиться беззахисною, чи практично беззахисною. Далі, нам
залишається влаштувати диверсію, підірвати головні будівлі селища одночасно.
Шинобі не зрозуміють звідки все почалося і паніка охопить народ. Саме в цей
момент ми і накинемося на нашу жертву і захопимо її» - Ороме чітко розповів
план, він настільки за останній час вивчив шинобі, що тепер їх дії легко було
передбачити. Зараз, чоловік був гордий собою, адже він, за лічені секунди
придумав план в якому майже не було вивихів. Чому це мало спрацювати? Звісно
раніше питання так би і стояло, але під час війни всі 5 великих націй відкрили
один одному всі таємниці і тепер жодних секретів не було. Саме цією ситуацією
та відкритістю взаємозв’язків і хотів скористатися Ороме. Шкода визнавати, але
присутні підтримали чоловіка в його божевільній затії і тепер, вона тільки
потребувала реалізації.
Війна накрила
всіх із головою,
Йдемо вперед і
трощим черепи,
А віра проклята
І що вона зі мною
натворила,
У ці брехливі,
чорні дні.
Тепер я всім
повірив без оглядки,
Вони ж мені
запхали ніж у спину
І дивляться, як кров
моя тече рікою,
Як я страждаю, й
плачу я без сліз...
Далі буде...
← Ссылка на предыдущую главу
|