Розділ 5.
Кінець Ранок ще тільки почав розплющувати свої
сонячні очі, а у Суні уже творився безлад. Усе почалося з того моменту, коли до
Казекаге навідався один з шинобі-вартових, котрі цілодобово охороняють Суну з
повідомленням, що дуже скоро на Суну буде здійснена атака. Згідно з
повідомленням, котре було надіслано з Конохи, зі сходу Суни, серед лісистих
масивів на заході країни Вогню, виступить армія людей без чакри численністю
кілька тисяч бійців. Казекаге був здивований, проте розумів, що з боку ворогів
справді доцільніше буде нападати зі сходу, так як очікувалося, що люди без
чакри нападуть з заходу (завдяки жертвам багатьох розвідників, усім вдалося
дізнатися про нову загрозу). - Спасибі
розвідникам Конохи, що змогли дістати таку важливу інформацію… хоч і тяжко
віриться у те, що наші нові вороги раптово з заходу перейшли на схід… усе ж
таки, варто провірити цей лист. – Гаара вкотре думав вголос. - Не варто,
володарю, цей лист принесли самі шинобі з Конохи і вони просять аудієнції з
вами. – Швиденько пробурмотів охоронець Суни. Гаара трохи здивувався, що його назвали
володарем, проте приберіг свої емоції на потім і погодився на аудієнцію. Через
кілька хвилин у резиденцію Казекаге увійшли двоє шинобі Конохи. Вони низько
вклонилися Гаарі і повідомили, що у Коносі надзвичайний стан, тож вони радять і
Суні оголосити такий та підготуватися до атаки зі сходу. Гаара вислухав послів
і повідомив, що зробить все, аби зупинити ворожий напад на сході. Коноховці
знову низько вклонилися і пішли. Гаара довго думав над цією аудієнцією та над
тим, що шинобі Конохи так само назвали його володарем… - Дивно це
все… але ладно, потрібно справді укріпити схід Суни. Нікому не дозволю навіть
торкнутися моєї домівки! – З такими словами Гаара віддав наказ на укріплення
східної частини Суни, вийшов зі своєї резиденції і попрямував на оглядову
площадку, звідки була видна уся Суна.
Вранішній краєвид та ледь сухий вітерець
пустелі настільки зачарував 5-го Казекаге, що він незчувся як задрімав,
опершись на перила. 
***
Снилось йому щось дуже дивне: він стояв
посеред величезного пустирю, а навколо не було жодної живої душі, так само як і
жодної тварини чи об’єкту ландшафту – лише голий пустир. Гаара вирішив піти
куди очі дивляться, аби знайти хоч когось. Спершу повільно, проте з часом усе
швидше та швидше 5-ий Казекаге долав величезні відстані на пустирі. І ось, коли
сили майже покинули його, з білястої імли виступили дивні контури якихось
споруд. Гаара зрадів і побіг ще швидше. В результаті, то споруд він дістався
уже зовсім виснаженим. Відпочивши кілька хвилин, Бувший дзюнтюрікі підняв
погляд угору та ледь не зомлів – дивні споруди височіли над руїнами Суни.
Стіна, що стільки років давала захист від наземних атак, була майже повністю
знищена, лиш місцями виднілися великі куски землі змішаної з камінням. Гаара
продовжив свій шлях через головний вхід у бувше селище, котрий зараз нагадував
уже не прохід між горами, а печеру, так як уламки стіни майже завалили його,
залишивши лиш маленький тунель. Казекаге витратив близько десяти хвилин на
подорож тунелем (на щастя, він не завалився, хоч і виглядав так, наче у
будь-яку мить похоронить під собою Гаару) і опинився у Суні. Мало що залишилося
від селища – лише той самий пустир, подекуди куски землі, змішаної з камінням,
що раніше слугувала стінами для будівель. Найбільше кидалися у очі дивні
споруди, котрі височіли десь на кількасот метрів угору. Вони нагадували товсті
башти, з’єднані посередині вузькими трубами-коридорами. У діаметрі кожна башта
мала близько ста метрів, проте з висотою вужчала. Раптово, з башти, що була
найближче до Казекаге, вийшли троє людей (двері у башті також були велетенські,
висотою у п’ять та шириною у три метрів). Їх одяг був схожий на екіпіровку
ніндзя, проте чорного кольору, а на головах були маски з трубками, що тягнулися
зі спин. Один з трьох прибульців підійшов до Казекаге впритул, від чого
останній почав нервувати, раптово обернувся до своїх товаришів і пробурмотів: - Давайте
швидше, лайдаки! Нам ще Великі Ліси потрібно здолати, а ви вже лінуєтеся! Гаара не міг дізнатись більше про
супротивника, так як маска з трубкою сильно змінювала голос. - Ми уже
йдемо… - відповіли двоє інших. - Ех, вічно
ви «глючите»… будете й надалі вести себе так, то вас ці партизани точно
заб’ють! - Та їх же
лишилось менше сотні! Усі інші жителі цих земель, ці шинобі, стали нашими
рабами, тож нема чого хвилюватися! Гаара побілів і не міг вимовити ні слова. У
його голові винирнула записка від невідомих про прохання-наказ здатися і стати
рабами… - Не зазнавайся,
- мовив третій, - ці партизани надзвичайно сильні і кожен з них вартує кількох
десятків таких, як ми. - Ти,
звичайно, правий, але без підтримки вони не виживуть! Ми легко зможемо зморити
їх голодом і вони самі вилізуть зі своїх нір! -
Заткніться обоє! – Раптом рявкнув той, що був найближче до Гаари, і повернувся
до башти. Звідти вийшли ще двоє людей і волочили третього, котрий сильно
відрізнявся від цих людей. На ньому був подертий бронежилет армії шинобі та
обдертий, замазаний брудом та пилюкою, колись червоний плащ. У цей момент Гаара відчув, що зовсім скоро він
побачить щось настільки жахливе, що просто не зможе встояти на ногах. У його
голові творився безлад і лиш одне слово металося по кутках свідомості –
«мішок». Так, на голові бувшого шинобі був мішок, котрий повністю закривав
обличчя і давав Казекаге якусь надію, що найжахливішого не трапиться… Проте ця надія розбилася вщент, коли той
солдат, що стояв найближче до Гаари, раптово зрушив з місця та підійшов до
полоненого і зірвав з нього мішок. У бідолахи виявилося розтріпане червоне
волосся, чорні круги навколо синюватих очей та якийсь червоний ієрогліф на
лівій частині лоба… Це був він. Бувший 5-ий Казекаге країни Вітру.
Сабаку но Гаара. 
Узрівши самого себе, розтоптаного та
розбитого, у нашого Гаари поплило в очах і він рухнув на кам’яну землю пустиря…
***
- Пане
Казекаге! Раптовий оклик пробудив Гаару від свого сну і
він з острахом обернувся назад та побачив Баку. - Пане
Казекаге, зі сходу наступають вороги! Все точно так, як казали шинобі Конохи!
Що накажете робити? Гаара ще добре не відійшов від кошмару, тому
не міг добре усвідомлювати, що відбувається і лише глипав очима на свого
радника, Баку. - Зі сходу…
вороги… - пробурмотів він. І тут усвідомлення раптово відвідало його. Він
зрозумів усі слова радника та відразу промовив: - Кинути
усі сили на схід! Укріпити оборону на сході Суни… - Гаара раптово усвідомив, що
мало довіряв тим шинобі Конохи, та й дивний сон його насторожив, адже напав би
ворог зі сходу, такого би не могло статися, так як в такому разі Суна би
вистояла… і це свідчить лиш про те, що ворог насправді піде з заходу! - Стоп! –
Раптом прокричав Гаара, - ніяких бойових дій на сході! Залишіть там лише
невеличку частину військ для відводу очей… перекиньте усі сили на захід!
Укріпіть захід Суни, вороги нападуть звідти! - Але ж
шинобі Конохи… - Вони
самозванці! Вони зверталися до мене, як до Володаря, хоча я не їх володар… цим
самим вони розкрили себе! Робіть те, що я наказую… я скоро буду… - з цими
словами, Гаара побіг до виходу з площадки та спустився усередину своєї
резиденції…
***
З заходу, а саме з табору, котрий ще недавно
розбили люди без чакри, вирушало військо. Воно нараховувало близько тисячі
хоробрих (та не дуже) вояків. На чолі війська виступив Ороме разом з двома
підручними: один з них був тим самим фанатиком, а другий виявився мовчазним та
врівноваженим і був одягнений у балахон піщаного кольору, котрий маскував білу
броню та й самого його від допитливих очей. Військо рухалося доволі швидко і коли до Суни
залишилось з десяток кілометрів раптово зупинилося. Ороме тримав руку вгорі та
промовляв: - Що ж, час
настав. Я прекрасно розумію, що серед вас немає фанатиків, котрі б дико
кинулися на шинобі, - при цих словах єдиний фанатик, один з підручних Ороме зло
подивився на свого командира, - а це означає, що ми будемо діяти за тактикою
"Тризуб", котра вам добре відома. Після цих слів солдати стверджувально
загуділи. У них з’явилася повага до Ороме, так як він вдало зіграв на тому, що
серед солдатів справді не було фанатиків і всі були доволі адекватними (що не
сподобалося Ороме, так як він недолюблював адекватних людей, бо вважав їх
нудними). Тож тепер дезертирство зменшилося до нуля, саме так як і планував
Ороме. "Перед боєм важливо підняти дух бійців
виголосивши промову... або ж, у нашому випадку, пояснити, що ти такий як вони і
прекрасно розумієш її" - думав Ороме. - А тепер,
згідно нашій стратегії "Тризуб", розділимося на три великі групи та
одну маленьку. - Ороме добре розпланував увесь бій. Недарма ж сам Володар
нагородив його "орденом мудрості". Кілька хвилин потому, солдати сформували
чотири угрупування. Перше угрупування, "Північ", рушило до півночі
Суни, аби потім зайти з заходу і разом з другим угрупуванням,
"Півднем" замкнути кільце навколо Суни. Диверсійний загін був
поділений на дві частини: перша, малочисельна, виконувало диверсію в самій
Суні, а друга, більш чисельна, рушила на захід, в обхід Суни, щоб зробити
вигляд, ніби люди без чакри атакують з заходу, і потім з’єднатися з першим та
другим угрупуваннями. Ороме зі своїми підручними залишився на місці
та чекав чогось, про що знав лише він та підручні. У чеканні пройшло приблизно
півгодини, коли зі спини він відчув пориви вітру та піску. - Що ж,
бачу, Володар уже активував "Терези". Пора і нам рухатися... - З цими
словами Ороме разом з підручними і сам вирушив до Суни...
***
Через кілька хвилин Гаара уже опинився на
західній частині стіни, що захищала Суну. Вдалині, Казекаге помітив, як раптово
підвищилися пориви вітру і пісок піднімався у повітря. - Чорт
забирай... ще піщаної бурі нам не вистачало... - зло пробурмотів він. Раптом, серед клубів писку та пилюки, що
невпинно рухалися до Суни, Гаара помітив неясні дірки. Це було схоже, ніби
серед маси піску з’явився якийсь невидимий об’єкт, що займав певний простір і
тому був помітний на фоні піску, котрий постійно рухався під дією вітру. - Це...
вони? - Задав сам собі питання Казекаге. - Хто вони?
- Раптом відповів хтось. Гаара обернувся і побачив свого молодшого брата,
Канкуро, котрий прибув сюди як тільки взнав, що Суні загрожує небезпека. - Канкуро?
Як же я радий тебе бачити... а де Темарі? - Вона на
черговому засіданні Каге у країні Блискавок, тож прибуде аж післязавтра, якщо
не пізніше... - Шкода...
сподіваюсь, що вона ще застане Суну... - останні слова Казекаге ледь прошепотів
і Канкуро їх не почув. Проте Гаара був настільки вражений своїм сном, що ніякі
позитивні думки не лізли у голову, а на очах виступили сльози через спогади
жахливої долі Суни... Та часу на ридання не було. Витерши рукавом
сльози, Гаара похлопав себе по щокам - "Так, не варто розслаблятись!
Вороги на підході! Потрібно укріпити Суну..." - з цими думками, Казекаге
почав виробляти руками якісь дивні рухи, через що пісок, котрий спокійно лежав
довкола Суни, почав ворушитися. Уже через кілька хвилин, Гаара переніс пісок з
околиці прямо до Суни, щоб у зручний момент використати його. - Пане
Казекаге! - Почувся окрик здалеку. Гаара поглянув у сторону окрику і побачив,
як до нього біжить один з його радників. - Пане
Казекаге, наші війська увійшли в контакт з ворогом на сході. Наразі ми
нарахували близько півсотні ворогів, що накажете? - Хм...
лише півсотні... як я і думав, вони планують головну атаку з заходу... що ж,
залишіть на сході кількох вправних шинобі, а усі інші сили перекиньте на захід. - Буде
зроблено, пане Казекаге... - з цими словами радник побіг назад до східної
частини стіни. -
Гаряченький бій буде... - пробурмотів Канкуро, розв’язуючи свою маріонетку, на
спині. - Це
точно... - прошепотів Гаара. Швидким кроком він підійшов до одного з шинобі,
котрий відповідав за стаціонарні арбалети. - Ви зможете
влучити у ті "дірки" у піщаній бурі? - Звернувся він до заскоченого
зненацька солдата. - Ем... у
які "дірки"? - Гаара мовчки вказав рукою на піщану бурю і через
хвилину пильного спостереження, шинобі побачив їх. - А чому б
і не змогти! За той час, коли на вас напав один з Акацукі, що літав на дивній
птиці, ми навчилися добре влучати по мішеням! - Що ж,
спробую вам повірити. Поцільте он в ту "дірку". - Гаара вказав на
одну з безліч просторових «дір» у кучі піску. -
Перепрошую, у яку саме, пане Казекаге? - Он в ту. - Ем... їх
там багацько... - Та
неважливо! Стріляйте у любу! - Буде
зроблено! - Шинобі прокричав до арбалетників, щоб ті цілилися у
"дірки" і через хвилину споглядання, одна з стріл таки полетіла у
одну з "дірок". Як Гаара і очікував, "дірка"
змістилася, проте стріла усе ж таки її зачепила і "невидимість", як
цю можливість прозвали, зникла. Перед шинобі постали сотні людей без чакри
(побачивши, що їх засікли, вони усі виключили невидимість). Зрозумівши свою
помилку, вони перегрупувалися і розділилися та рушили у три сторони. - А ось і
вони! – Прокричав Гаара. Він був несамовито радий, що відгадав задум ворогів та
вирішив укріпити захід селища. Проте його радість змінилася здивуванням, коли
вороги почали розділятися. Під покровом піщаної бурі основна частина військ
пришвидшила темп і відстань між ними та селищем уже становила не більше кількох
кілометрів. - Усім підготуватися
до бою! Тайсукі, Кайні, вирушайте на схід… я підозрюю, що вони збираються взяти
нас у кільце! – Казекаге як завжди був швидким у наказав. Двоє джоунінів
відразу маякнули своїм солдатам, аби ті рушили на схід та й самі вирушили за
ними. На західному фронті, котрий тепер став
основною частиною бойових дій, залишилися Гаара, Канкуро та загін арбалетників,
котрі чекали наказу від Гаари. Проте останній не спішив щось робити. Він чекав,
поки вороги наближаться до стін. - Усім
чекати… ще трохи… трохи… - Пане
Казекаге, вони зараз опиняться у «сліпій» зоні наших стаціонарних арбалетів! - Чекайте!
Іще… трішки… - коли вороги наблизилися до межі «сліпої зони», Гаара викрикнув: - Залп
підривними! – Відразу після його слів у ворогів полетіли товсті стріли обліплені
вибуховими печатями. Через секунду-дві стріли досягли цілей і розпочали
ланцюгову реакцію. Проте вороги передбачили це і вчасно змінили
траєкторію. Хоч це не дозволило врятувати усіх солдатів, але усе ж люди без
чакри понесли мінімальні втрати. - Обліпіть
вибухівкою арбалети… - раптом вимовив Гаара. - Що?! Ви…
хочете підірвати стіну?! - Це
затримає їх… наразі продовжуйте атакувати, а коли вони будуть дертися на верх
стіни… підірвіть! - Буде
зроблено, пане Казекаге... Тим часом, Гаара знову почав розмахувати
руками та збирати пісок з околиць. Проте тепер цей пісок був набагато ближче і
лежав якраз там, де зараз пробігали війська людей без чакри. На ворогів мала справити враження земля, котра
раптово оживає, обхоплює та душить їх. Проте люди без чакри були готові і до
цього. Вони виставили вперед свої праві руки і з них вистрілили гаки, котрі
вчепилися у стіни Суни та потягли їх за собою. Уже через кілька секунд близько
сотні людей без чакри повисли на стінах та лізли уверх. Інші, у котрих були
інші пристрої, почали рухатися зиґзаґами, чим ускладнили свій відлов, а також
стріляли якимись синіми стрілами прямо по піску, від чого він переставав бути
під контролем бувшого дзюнтюрікі. Як тільки перші голови ворогів зявилися на
верху стіни, Гаара крикнув: - Підривай! Кільканадцять вибухів пролунали одночасно,
знищивши усю верхню частину стіни. Величезні куски землі рухнули на голови
ворогів. Шинобі завчасно відступили до будівель, котрі були збудовані так, що
на їх дахах можна було вести оборону. - Готуйтесь,
зараз стане справді гаряче! – Гаара вкотре уже брав під контроль пісок та
направив його до місця, де був головний прохід у Суну. Проте це не допомогло і
з проходу вирвалися вороги. Саме в цей час по цілій Суні пройшовся ряд
вибухів, котрий зруйнував кілька будівель, які слугували опорними пунктами, а
також були складами зі зброєю та провізією. - Чорт
забирай! Клята диверсія… я мав би здогадатися, що вони будуть не лише пудрити
нам мізки… - Гаара був розлючений, проте досі мислив тверезо і викрикнув: - Візьмемо
їх у кільце! Ми не повинні пустити їх далі за оборонні споруди (перед головним
входом у селищі були зведені великі захисні блоки з амбразурами, звідки
стирчали кільканадцять стаціонарних арбалетів. Крім цього, місцевість перед
останньою лінією оборони була заміновав вибуховими печатями, котрі саме зараз
почали вибухати під ногами людей без чакри. Деякі з останніх знову використали
гаки та майстерно маневруючи у повітрі дісталися відразу до блоків а через кілька
секунд здолали їх. - Зупинити
їх! – Прокричав Канкуро та зіткнувся з єдиним фанатиком ворожого війська,
котрий діставав алебарду та один з крюків і готувався до бою на відносно
зручній для нього місцевості – площадці, що була звідусіль загороджена вцілілими
будівлями. Гаара ж зустрівся з другим підопічним Ороме, у
котрого з під балахону стирчало два коротких меча, а з-за спини виглядали ще
кілька довших. Для Гаари місцевість битви також виявилася не дуже вдалою –
величезний кусок землі, що лежав на маленькому пагорбі чим спричиняв доволі
велику нахильність. Вірний пісок був доволі далеко, тож Гаарі випадав шанс
навчитися битись і без піску. Інші шинобі зустрілися зі своїми
супротивниками у вигідніших для них позиціях, хоч і це було уже за останньою лінією
оборони. А з клубів диму, що лишилися від підірваних
печатей, перед блоками, вийшов Ороме. У руках був його вірний меч хвилястої
форми. На двох руках у нього були гаки для пересування по будинках. Окуляри
були зсунуті на шию. Арбалетники дарма не чекали і дали залп по
ньому, та він устиг вистрілити гаками до того, як стріли влучили по ньому.
Перебуваючи у короткочасному польоті, Ороме промовив: - Ось тепер
розпочнеться справжня битва… З цими словами піщана буря дісталася селища.
Через кільканадцять секунд воно потонуло в шаленому пориві піску…
***
З лісів країни Вогню, що межували з країною
Вітру вийшло двоє людей. Один із них ніс на спині другого, більш масивнішого.
Вони цілеспрямовано рухалися до Суни, аби перепочити там, проте навіть не
здогадувалися, що там зараз панує справжнє пекло. Звичайно, вони помітили дим і зрозуміли, що
«щось там не чисто» та пришвидшились. Це були Сантер та Шон. - Як твої
рани? – Запитав Сантер, - ти доволі важкий… - Ще трішки
і я зможу сам встати на ноги… я витратив багато сил… та й підтримання «Ока
Долі» на високому рівні шкодить мені… - Що ж,
саме завдяки тобі ми змогли відправити одного з Хокаге назад у могилу, а також
відімстити… за Нонана… - з цими словами Сантер замовкнув. Його обличчя стало
серйозним та сумним. Люба згадка про його найкращого друга досі приносила йому
страждання, хоча тепер, коли тіло Нонана було знищене, йому стало набагато
легше. - Так… я
задав жару цій зміюці… цікаво правда, куди подівся його син… - Не знаю…
певно утік, як се полюбляв робити його батько… - Можливо…
наразі, нам треба швидше дістатися до Суни… сподіваюся, що там не сталося
нічого серйозного…
***
І ось двоє членів ООСБ стояли біля головного
входу у Суну. Зсередини були чутні звуки боїв і звідусіль піднімався дим.
Піщана буря уже закінчилася і усе було засипане піском, тож їм було
доволі важко пробиратися під завалом, по колінах у піску. Проте Шон уже міг
самостійно ходити, тож доволі швидко вони опинилися у Суні. Перед їхніми очами постала жахлива картина:
захисні блоки були настільки понівечені, що лише по залишкам амбразур та
стаціонарних арбалетів можна було здогадатися, що то таке було. Куски стіни
лежали по околицях, створюючи картинку пост апокаліпсиса. Трохи дальше за
залишками блоків досі вели бій люди без чакри та шинобі піску. Проте зараз
перевага була на стороні перших, так як їх було більше і їхню. Майстерність не
можна було ставити під сумнів. - Шон…
потрібно їм допомогти… - Ти
правий… проте щось мені підказує, що саме тут допомога не потрібна. Нам варто
рухатися далі… - Ну, як
скажеш…
***
Гаара був невимовно радий, що усі жителі
сховалися у підземних катакомбах, адже зараз на верху
творився справжній хаос. Як і передбачав Казекаге, війська супротивника
окружили Суну та все ж атакували зі сходу, де ще недавно стояли такі ж оборонні
споруди як і на заході селища. Проте Гаара передбачив це і залишив на сході
селища справді вправних шинобі, котрі віддали свої життя, але утримали позиції
і ворогу довелося відступити. Проте наступного ходу ворогів Казекаге не
передбачив. Вони перегрупувалися і пішли знову з заходу, де тривала запекла
сутичка між підопічними Ороме, котрий рушив углиб селища, та Гаарою з Канкуро.
У останнього уже були знищені дві маріонетки, проте і у його супротивника
залишився лише один гак, а небезпечна алебарда була успішно знищена. У Гаари
ситуація була вельми втішною, адже його супротивник не очікував того, що пісок
під його ногами «оживе» і отримав тяжкий удар від Казекаге. Тепер другий підопічний
кульгав на праву ногу і не міг швидко рухатися. - Здавайся
і я збережу тобі життя. – Голосно промовив Гаара. - Нізащо. –
Пробурмотів супротивник під ніс і витягнув мечі, що висіли на спині. Наступної
миті він відштовхнувся від землі і прямо таки полетів у суперника, крутячи
мечами навколо себе. Це був наче якийсь танець у якому були видимі лише рухи
мечів. Гаара довго не думав а направив праву руку на
ворога і пісок полонив супротивника. Та не встиг Гаара зрадіти, як з гори піску
вистрибнув його ворог. Він настільки швидко орудував мечами, що навколо них
утворювалися повітряні потоки, котрі прорізували навіть пісок. Таким макаром,
супротивник Гаари пробився через піщані щити та дістався самого Казекаге. - Зараз ти
відчуєш нашу силу, силу людей без чакри! – З цим вигуком, ворог рубанув мечем
по піску, котрий Гаара щойно поставив перед собою. Різкий удар пройшов скрізь
пісок та влучив по Казекаге і розрубав його навпіл. От тільки замість свіжої
крові у ворога полетів пісок. Він був немало здивований, а коли побачив
справжнього Гаару, котрий стояв на верхівку кам’яної брили, то зрозумів, що
його надурили. - Ти… це
була якась заміна? Чи… клон? - Бачу, що
ти трохи знаєш про наші техніки. Так, це був піщаний клон, якого я створив,
коли ти почав вимахувати мечами та попався у мою кучу піску. - Дідько… -
Пісок обвив руки та ноги супротивника та повністю знерухомив його. Уже через
кілька секунд ворог перетворився у кучу піску і лише його обличчя було видне. - Останній
раз пропоную здатися. - Ти
недооцінюєш нас… - раптом пісок, що стримував супротивника почав осипатися на
землю. - Що за… - Отримуй!
– Ворог витягнув свою праву руку з піску і Гаара побачив дивну штукенцію у
нього на передпліччі. Вона нагадувала загнуту на кінцях захисну пластину, проте
з безліччю маленьких лез, котрі почали швидко крутитися. Також, бувший
дзюнтюрікі помітив під лезами якісь мініатюрні механізми та колби, наповнені
синьою енергією, чакрою. Раптом з пристрою буквально вилетів потік чакри, що
нагадував вогонь і пісок, що утримував супротивника Гаари, розсипався
остаточно. - Ви не
здолаєте нас так легко, особливо мене. - Що ж,
доведеться попітніти… - пробурмотів Казекаге та знову послав у ворога кучугури
піску у вигляді величезних рук. Проте цього разу у хід пішли не мечі а та сама
штукенція. Потоки чакри просто переривали зв'язок піску з рухами рук Гаари, тож
дуже швидко ініціатива перейшла до ворога. І ось, коли увесь пісок, що був поблизу
залишився без чакри, а ворог стрімголов летів на Гаару (здавалося, що рана на
правій нозі зовсім не заважала йому рухатись), котрий вже хотів використати
абсолютну броню, між ними опинився Сантер. - Прошу
вибачення за те, що перебиваю ваш бій, але, як бачу, пану Казекаге потрібна
допомога, чи не так? Гаара здивувався, що якийсь чолов’яга, котрий
хоч і вдягнутий у форму шинобі, проте не числиться в армії (Сантер не носив
протектора як і інші члени ООСБ), запропонував йому допомогу у нелегкій битві. - Що,
вирішив свого дружка покликати? Не вмієте ви битись чесно, не вмієте… - з цими
словами ворог кинувся уже на двох супротивників зі ще більшою ненавистю. - Не бійтеся, я справлюся з ним. – Сантер кинувся на ворог, дістаючи
свою вірну катану. Гаара стояв немов його причарували, проте коли почувся звук
схрещення мечів, свідомість повернулася до нього. - Це ж…
один з ОСБ… один з фанатиків… - Гаарі доводилося чути про фанатичний орден,
котрий бореться проти «зла». Він не підтримував їх радикальні дії, проте і не
був противником їх політики. А наразі у нього не залишилося іншого вибору, як
підтримати свого рятівника. І знову руки Казекаге заворушилися, наче
граючи на невидимому піаніно. Пісок почав збиратися з далеких околиць у той
час, як Сантер зійшовся з супротивником у смертельному поєдинку. Удар, дзенькіт. Удар, удар, удар, дзенькіт.
Удар, дзенькіт, удар, удар, дзенькіт… Здавалося, що такий поєдинок може
продовжуватися вічно, проте черговий удар пройшов повз катану Сантера і
пройшовся по правому плечі, залишивши невеликий кривавий слід. Наступної миті Сантер розірвав дистанцію з
супротивником і почав складати печаті: - Стихія
вітру: Танцюючий вихор! – Надзвичайно швидкий потік повітря закружляв навколо
ворога і норовив розірвати його на шматки. Раптом, супротивник схрестив меча над головою
і зробив якісь малопомітні маніпуляції на рукоятках. Наступної секунди леза
мечів розійшлися по вертикалі і Сантер побачив серцевину меча, котра почала
вбирати вихор. Уже через кілька секунд мечі повністю поглинули вихор і тепер
полихали синім полум’ям. - Твої
мечі… здатні поглинати чакру? - І не
тільки! При поглинанні чакри, вони пришвидшуються у русі! – Ворог знову кинувся
до Сантера, а той склав печаті і пустив по катані блискавку. Три мечі знову схрестилися, проте тепер, не
дивлячись на блискавки, що проходили по катані Сантера, його супротивнику
вдалося розрубати її навпіл. Обломки катани розлетілися у різні боки, а Сантер
залишився шокованим. - Ти
перший, хто зумів зламати мою катану… як тебе звати? - Тобі
непотрібно знати моє ім’я. Називай мене як хочеш. - Людина…
без імені… хм, та ти навіть гірший, ніж я думав. - Що? - Людина, у
котрої навіть не має власного імені, не є людиною! Ти ніхто, зрозумів? Ти…
гірший за людей і, певно заздриш нам, бо не маєш власного імені! У ворога почало сіпатися праве око, а руки уже
тремтіли. - Та як ти
смієш так говорити! Я величний воїн і відомий по всьому західному світу! Моє
ім’я знають навіть новонароджені! Я Кастар, майстер мечів! - Ось ти і
відкрився, Кастар. - Що?... –
Кастар здивовано подивився на Сантера, котрий злісно усміхався. Раптом, хтось
ухопив Кастара за ногу від чого той втратив рівновагу і упав на мякий пісок. - Пісок…
пісок?! Звідки… - За секунду пісок накрив Кастара з головою, не даючи навіть
дихати. - Вдало ти
розвів його, – мовив Гаара, - викликав гнів, від чого він не помітив, як я
зібрав весь пісок докупи… - Ці люди
без чакри доволі хвалькуваті… треба буде спробувати такий трюк іще раз… -
Пробурмотів Сантер, дивлячись, як пісок поволі перестає рухатися. - Гаара! –
Вигукнув хтось з площадки, де Канкуро бився з фанатиком, - я був би радий, якби
ти допоміг… - Уже йду!
– Казекаге востаннє подивився на кучу піску, під яким щойно був заживо
похоронений Кастор, подякував Сантеру, та рушив на поміч Канкуро. Сантер подивився в напрямку центру селища і
побачив, як Шон б’ється відразу з кількома супротивниками, котрі пересувалися у
повітрі наче макаки. - Мало
того, що хвалькуваті, так ще й нечесні… треба би допомогти йому… - з цими
словами Сантер рушив був до краю великої брили, проте раптом щось схопило його
за ногу. Обернувшись, він побачив, як Кастар, увесь у
крові, вилізає з піщаної могили, котра поволі розсипається. Міцно вхопившись за
ногу, Кастар голосно прошепотів: - Ми… так
легко… не здаємося… - З цими словами, ворог вільною рукою активував пристрій на
правій руці, від чого леза почали дико крутитися та втягувати у колби повітря з
надзвичайною швидкістю. - Ти помреш
зі мною!!! – Проревів Кастор, хапаючи Сантера ще й за другу ногу. «Чорт забирай, у нього смертельна хватка…
доведеться відкрити астральні ворота…» - подумав Сантер і схрестив руки перед
головою. - Астральні
ворота, відкрийтесь! – Прошепотів Сантер і від нього розійшлась темно-рожева
чакра. - Ніякі
техніки тебе не врятують! Мій адаптатор чакри і місця живого не залишить від
нас! «Ось як називається цей пристрій… цікаво було
б дізнатися його будову…» - Сантер знову схрестив руки, але уже на грудях,
збираючи астральну чакру і в момент критичної позначки та адаптаторі, коли усі
колби заповнились повітрям (а насправді природною чакрою) випустив її. Пролунав вибух потужної сили, котрий поглинув
великий кусок брили а заодно і Кастора. Сантер у останній момент встиг
вивільнити чакру і перенестись далі у селище, проте вибух все ж таки ранив
його. Тримаючись за закривавлену праву руку, він почав лаяти увесь цей світ,
проте дуже скоро заспокоївся. На очах виступили сльози, котрі він швидко
втамував. - Редзуй… у
цьому світі… так важко… - Крізь силу, аби не заплакати, проговорив він. І піднявши свій
погляд у небо, прошепотів:
- Чому ти
пішов?
Далі буде...
← Ссылка на предыдущую главу
|