|
|
Главная » Фанфики » Приключения
22:23 Хроніки Проклятих. Глава 2. Епізод 1. Початок Революції. |
На дворі був ясний, погожий день. Вітер легенько переносив піщинки з місця на місце. Гаара стояв на невеличкій створеній хмарі з піску і дивився у небо.
Казекаге споглядав як над ним тоненькою смужкою простиралася блискавиця. На ній пересувалася велетенська скриня. Декілька днів тому до Гаари прийшли стражі із Небесного ордену і попросили забезпечити підтримку у перевезенні одного дуже небезпечного предмета – Королівської Печатки. Зараз Казекаге споглядав як стражі проходили останній рубіж. Самі ж представники ордену пересувалися на хмарах які вони створили за допомогою давно забутої техніки (секретної техніки). Чесно кажучи Гаару дивувало як таку величезну скриню можна було рухати, але здавалося що стражам ноша не завдавала жодних проблем і не викликала ускладнень. Попереду усієї процесії ішов перший чарівник який щось бурмотів собі під ніс, хоча всі знали – він проказує якесь старе, наче світ, закляття. Через декілька хвилин Гаара подивився кудись в право і побачив велетенський портал (прохід). Саме до нього і наближалися стражі.
«Нарешті кінець. Складний був тиждень, вся ця писанина і місії які чергувалися одна за одною… Нарешті я зможу як слід відпочити, хочаб трішки» - думав собі Казекаге. Коли до небесного проходу залишилося десь близько 500 метрів Гаара нарешті зітхнув з полегшенням, він гадав що нічого уже статися не може, та він помилявся. Раптом потужний спалах з великою швидкістю понісся на стражів. Він узявся невідомо звідки і з гуркотом врізався в скриню. Вибух розітнув навколишню тишу. Стражі, які підтримували техніку, полетіли шкереберть і почали падати на землю, а ті хто лишився зусиллями волі старалися відновити баланс техніки. Гаара часу не гаяв, він створив декілька піщаних рук і ними почав ловити тих людей, які не втрималися на небесній конструкції. Поки він цим займався зверху почувся ще один вибух. «Що там відбувається?» - запитав сам себе Гаара.
На конструкції біля Печаті.
Все палало і навколо, в повітрі, витав їдкий запах, все було в диму. Через декілька секунд після вибуху перший чарівник прийшов до тями. В момент нападу він створив навколо Печаті бар’єр зі своєї життєвої енергії. Та на його привеликий подив удар виявився настільки сильним що створена енергетична стіна просто розлетілася на тисячі шматків, а самого чарівника відкинуло на декілька метрів назад. Раптом він побачив як біля скрині з’явилася велика чорна сфера яка через деякий час почала поволі розсіюватися. Спочатку чарівник побачив як з неї на поверхню вилетіло декілька вогників, а через деякий час з сфери вийшла людина. Обличчя ворога неможливо було розгледіти, адже на ньому була маска. У незнайомця було чорне волосся, зелений плащ на спині і старовинна катана на поясі. Коли цей чоловічок почав блище підходити до скрині перший чарівник скрикнув.
- Стій! Що це ти собі надумав?
- Що? Ах звісно, це ви Котаро –сама. Я навіть не помітив вас. Який же ж я не ввічливий. – якось жартома промовив незнайомець.
- Хто ти? – запитав чарівник.
- Я той, кого ви вигнали з «Небесних стражів», той, кого рада Творців визнала клятвопорушником. Кому не кому, а вам точно відомо хто я і що збираюся робити. – промовив незнайомець.
- Ти?! Я не вірю – ти помер багато років тому. Як? Як ти змів вижити? – сказавши це Котаро підвівся і створив жезл з загостреними кінцями який виблискував золотим сяйвом.
- Котаро – сама, якщо ви хочете мене зупинити то можливо потрібно мислити більш творчо. – і незнайомець витягнув з піхов свою катану. Її лезо загорілося синім вогнем.
- Звідки ти дістав цей меч? – запитав чарівник.
- Цього вам не потрібно знати. – після цих слів незнайомець накинувся на Котаро. Той у свою чергу хвацько відбив напад і вже через декілька секунд противники обмінялися серією ударів.
- Бйоруйн Рін Кайсо. – промовив чарівник. Раптом супротивник Котаро опинився в невеличкій синій кулі яка почала поволі зменшуватися.
- Хороший хід, але ні. – несподівано щойно створена техніка зникла і енергія, яка утворилася в результаті розійшлася синім вогнем.
- Хйосенко. – блискавка вилетіла з руки незнайомця і на великій швидкості понеслася на Котаро. Нащастя він зміг створити перед собою бар’єр і відбити ворожу техніку.
Після цього хлопець у масці знову атакував ослабленого чарівника своєю катаною. Він хотів одним ударом відрубати старому голову, але той встиг відбити удар і схрестив свого жезла з зброєю супротивника. Цієї миті по зброї пройшла іскра і раптом Котаро та його супротивник опинилися у невеличкому енергетичному потоці. Ще мить і зібрана енергія розірвалася створивши великий вибух. Старий чарівник в результаті полетів шкереберть і його відкинуло на декілька метрів, а ось його супротивник залишився на місці і був цілком живий та здоровий.
- Так вас тут багато. – промовив він коли побачив як почали сходитися стражі Печаті.
- Тікайте звідти! Вам з ним не впоратися! – десь здалеку скрикнув чарівник. Супротивник все таки зміг його дістати. Коли Котаро та хлопець у масці опинилися в середині потоку незнайомець зміг частково розчинити свою катану (перетворити її на енергетичний меч) і знову скласти її уже біля ребер чарівника. Таким чином він наніс удар і завдав першому чарівнику поранення.
- Ну що ж. – хлопець у масці щось тихенько собі промовив і навколо нього з’явилося 5 невеличких білих кульок. Раптом вони збільшилися в розмірі і з’єдналися утворивши собою коло. « Елемент спалаху. Несоно нагаде. (потік спалення).». Все що було на повітряних платформах опинилося в сліпучо – білосніжному світлі. Раптом всі стражи одночасно відчули біль і коли світло зникло вони впали замертво.
«Він переміг близько 50 натренованих вояків одним ударом. Це просто неможливо». – подумав Котаро.
- Тепер ваша черга помирати учителю. – промовив хлопець у масці.
Почувши таке старий чарівник підвівся і скрикнув.
- Чорні ворота. – це була його фінальна техніка, заборонене ніндзюцу через яке Котаро і отримав звання першого чарівника. «Заборонена техніка царства мертвих. Я не хотів більше використовувати цю техніку але все ж доведеться» - подумав старий. Але не встиг він вкласти в неї енергію як побачив у своєму череві меч. Хлопець у масці, який до того був за 10 – 20 метрів від Котаро, тепер стояв зовсім поруч і ввігнув свого меча в старого аж по руків’я.
- Ніндзя не повинен дозволити своїм емоціям взяти над собою гору. Чи не так, вчителю? – промовив незнайомець.
- Коли ти? К-х, к-х. – запитав Котаро.
- Ви ж самі знаєте що за допомогою катани Гора можна переміститися у часі та просторі. Безглузде запитання. – цієї миті хлопець у масці розвернув лезо і розрізав Катаро на два шматки. Кров збризнула і стрімким потоком вирвалася з рани яка починалася від пупка і закінчувалася біля правого плеча. Після цього незнайомець зробив дещо зовсім немислиме, він почав пити кров переможеного ворога. Енергія переповнила його тіло. «Тепер я закінчу створення ще однієї маріонетки». – радісно подумав він.
«Я програв… Королівська Печатка… Небесний орден… Друзі… Вибачте мені. Я не зміг виконати свого обов’язку…» - всі ці думки промайнули в голові у Котаро і раптом він скрикнув.
- Я тебе дістану навіть з могили. Втілення чорної химери. – і тіло старого враз окутала чорна чакра. Через декілька довгих секунд перед хлопцем у масці стояла химера. У руці монстер тримав невеличкого меча. Сама химера була в латах і стояла на чотирьох ногах. Раптом монстер зачичав і випустив в повітря цівку вогню.
Хлопець у масці вчасно встиг зреагувати. Він вирішив що потрібно покінчити з Котаро раз і на завжди, але в останній момент перед нападом завагався.
- Атакуй! – скрикнув незнайомець.
Чедовисько люто заревіло і на великій швидкості рвонуло до свого ворога. Удар, і чудовисько рукою наскрізь пробило свого супротивника. Хлопець у масці сплюнув кров і раптом химера почала всмоктуватися в його тіло. Через декілька хвилин від першого чарівника нічого не залишилося.
- Гордіться – ви послужити матеріалом для нових ляльок. – здавалося що діра в тілі зовсім не заважала хлопцеві в масці. Раптом ця рана почала поволі загоюватися і скоро її уже не було. «Не дарма ж я пив вашу кров. Якби ви не перетворили себе в цю химеру то можливо б змогли щось ще вдіяти, а так пітьма без душі це ніщо. Це повинен був знати кожен Ренмант, адже самі ми також пітьма – смеркання серед ночі.» - ці слова раптом промайнули в голові воїна і він пішов за Печаткою. Через декілька хвилин хлопець у масці тримав в руці вічне світло, джерело всіх бажань – Королівську Печатку.
У Селищі Схованому в Листі.
На вулиці була глупа ніч. Місяць то виринав, то потопав у хмарах і освітлював все навколо. В невеличкому будинку на околиці Конохи спокійно спала Кідомару. Зараз вона досліджувала чудернацький світ снів та ілюзій. Їй снилося щось явно хороше та раптом вона побачила у сні незнайомого раніше юнака який тримав у руці невеличку Печатку. Далі у її видіннях все було окутано вогнем, а потім пітьма вирвалася на поверхню і у ній з’явилося два злісних червоних ока. Раптом дівчина прокинулася і рвучко підвелася. Вона відчувала що щось не так але не могла зрозуміти джерело свого занепокоєння.
«На околиці Селища Схованого в Піску.» - промайнуло в принцеси в голові. Дівчина швидко одягнулася і вийшла зі свого будинку. Зараз вона пішла в Коноху, до Наруто. Звісно якби дівчина була особисто знайома з Цунаде, вона б без вагань пішла до неї, але так як крім Узумакі у Кідомару більше не було надійних друзів, то єдине що їй залишалося це допомога Наруто. Десь через годину принцеса постукала у двері Нарутової кімнати.
- Ну даттебайо, ти знаєш скільки зараз годин. – спросоння промовив їй хлопець.
- Взагалі у нас спершу вітаються. – жартома сказала принцеса. «У нас чепе». – додала вона.
- Що сталося? – тепер Наруто був зосереджений і слухав Кідомару.
- Справа в тім що мені наснилося видіння. Зараз десь у Сурі кипить бій за потужний артефакт, предмет чи щось в цьому роді. – промовила дівчина. Вона навіть знала назву цього артефакта але ніяк не могла її згадати.
- А що нам до битви за якусь там дрібничку? – запитав хлопець.
- Ти не розумієш – це Королівська Печатка! – скрикнула Кідомару. «За допомогою цієї «дрібнички» можна втілити в життя будь яке потаємне бажання. Уяви що буде якщо така річ потрапить у погані руки?» - промовила Кідомару. Раптом дівчина побачила як Наруто швидко одягнувся і прожогом вискочив з своєї кімнати.
- Приглянь за всім тут. Добре? – промовив хлопець і поволі почав віддалятися від свого помешкання.
«Що це взагалі було?» - не зрозуміла Кідомару. «Ти куди Наруто?» - скрикнула після цього дівчина йому вслід, та Наруто не розчув цих слів.
Тепер принцеса подалася до Цунаде. Вона нічого не розуміла: ні поведінки Наруто, ні своїх видінь, нічого. Та не встигла принцеса пробігти й кільком десятків метрів як побачила стурбовану Хінату.
- Привіт. Ти часом не знаєш куди це Наруто подавя? – запитала вона.
Кідомару в двох словах розповіла Хінаті про те що відбулося.
- Зрозуміло. Ну що ж я піду за ним. Можливо моя допомога знадобиться. Розкажи про все пані Цунаде. На рахунок Наруто, не треба було йому говорити. – дівчина посміхнулася і подалася за Наруто в темряву ночі.
Бій на околиці Селища Схованого в Піску продовжується.
Нарешті Гаара підхопив останнього стража і після їх порятунку помчався до небесної конструкції. Він уже майже туди прибув, та раптом йому на дорозі стали дві невеличких дівчини які незрозуміло звідки з’явилися. Вони виглядали як школярі і були вдягнені в доволі дивні костюми. На голові у кожної була поламана маска.
- Привіт. Будь ласка пропустіть мене. Зараз у мене не має часу гратися. – промовив юнак.
- Ми б раді дорогенький, але нажаль не маємо права тебе пропустити. – відповіла одна з них.
- Хто ви такі взагалі? – запитав Казекаге.
- Ти все одно не зможеш зрозуміти. Я Ло, а мою сестру звати Лін. Ми – аранкари. – промовила друга.
- Та неважливо. Якщо ви не пропускаєте мене мирно то я проб’ю дорогу силоміць. – Після цих слів Гаара створив декілька піщаних рук які помчали до двом дівчат. Та ті виявилися доволі спритними і змогли ухилитися від всіх рук.
- Вогняний дракон. – промовила Ло. Техніка з великою швидкістю наближалася до Казекаге, але той створив на її шляху перешкоду у вигляді стіни. Раптом над головою Гаари пролетіла друга дівчина і вона використала стихію блискавок. З її руки вирвався дракон який також полетів у юнака. Звісно Гаара без зайвих зусиль зміг блокувати і цю техніку. «Значіть одна з них користується елементом вогню, а друга елементом блискавки. Зрозуміло» - подумав Казекаге. Тепер він пішов у наступ. Гаара створив ще декілька піщаних рук, але потім всіх їх об’єднав в одну велику кулю. Сам Гаара опинився в середині цієї споруди і звідти атакував своїх ворогів. Через деякий час хлопець помітив що Ло та Лін починають пропускати його удари.
- Чортів гад. Рантеро. Перший танець. – вигукнула Ло. Після цього на Казекаге помчав просто нереально великий дракон з синього полум’я. Та Гаара легко зміг відбити атаку ворога. Тепер юнак вирішив прорвати оборону дівчат і для цього створив з піску щось схоже на велику хвилю. Побачивши це Лін та Ло швидко опинилися подалі від дії техніки і саме в цей момент Казекаге полетів до небесної конструкції. Те що він побачив вразило його.
Кругом лежали трупи людей. Все було спалене, а посеред усього цього хаосу стояла людина у масці і тримала маленьку шкатулку яка сяяла наче сонце. Гаара довго не думав, він запустив у незнайомця щось схоже на спис. Той в свою чергу помітив атаку вже тільки тоді, коли вона мала завдати удару. Та раптом техніка Казекаге зникла по невідомим причинам.
- Доволі цікаве в тебе дзюцу. Нажаль поки у мене є Королівська Печатка ти нічого не зможеш зробити. – спокійно сказав йому незнайомець.
- Хто ти такий? – запитав Казекаге.
- Я…Хумм…Я той хто стане твоїм катом. – після цих слів хлопець у масці підняв артефакта вгору і від нього в усіх напрямках розійшлася енергія. Ця енергія зачепила Гаару і відкинула десь на кілометр назад. Прийшовши до тями Казекаге побачив як хлопець у масці поволі зник у чорній сфері яка через декілька секунд «розтала» в повітрі.
- Давайте допоможемо нашому Казекаге! – на землі люди з Піску почали заряджати балісти і розпочали атаку.
- Шторм. – Лін використала техніку стихії блискавок. Вона створила грозову хмару з якої почали вилітати блискавиці. Звісно їх було не так багато як стріл супротивника але все ж таки певний ефект був. Через декілька хвилин багато військової техніки було знищено блискавками з хмари.
- Ло, може давай приберемо цих зараз. – промовила до своєї сестри Лін.
- Хах, давай. – дівчата підійшли одна до одної і кожна почала вкладати чакру в техніку другої.
- Серо Ренмайєер. – ця техніка на великій швидкості полетіла до шанобі з Піска. Вона б звісно влучила в них і натворила багато бід якби не Гаара. Казекаге створив щит з піску і тим самим прикрив своїх односельців. Та тепер він був практично не захищений і мав якось забрати пісок від селища.
- Серо Ренмайєер – тепер спільна техніка двох сестер була направлена на Казекаге. Нереальними зусиллями волі він все таки зміг створити стіну на шляху ворожої техніки. Через це юнак майже втратив контроль і напевно ще б трохи і піщаний купол над односельцями точно б впав додолу.
«Чорт. Треба щось вигадати зараз, інакше вони зможуть мене здолати» - подумав Гаара. Багато часу на роздуми у юнака не було. Тепер дівчата зайшли до нього з різних боків і атакували драконами блискавок та вогню. Та все ж таки у Гаари вчасно визрів план. Він з своєї особистої авто броні створив невеличку сферу і опинився в середині неї.
Тепер будь які атаки йому були не страшні. Після цього він створив піщане око і поволі забрав пісок яким зупинив спільну техніку двох аранкар.
- Як я розумію ваш друг уже втік з поля бою, то чому ви не підете? – запитав Казекаге.
- І пропустити всі розваги? Хахаха, ніколи. – відповіла Ло. Цієї миті Гаара використав частину піску з своєї авто броні і створив списа. Він запустив його в одну з сестер і все таки влучив.
- Лін! – скрикнула її сестра. «Рантеро. Другий танець.». – в середині куполу Гаари температура почала зростати і раптом відбувся вибух. Після нього Казекаге на великій швидкості почав падати на землю. На певний час він втратив свідомість і коли був уже біля самої землі зумів зреагувати. Нажаль не зважаючи на старання удар падіння вийшов доволі сильний і Гаарі здалося що щось хруснуло. Він побачив як в повітрі Ло підібрала Лін і після цього дві дівчина ніби розчинилися в повітрі.
«Я не впорався. Я програв.» - промайнуло в голові Гаари. Останнє що він пам’ятав як до нього підійшли односельці, а потім все провалилося в пітьму.
← Ссылка на предыдущую главу
|
|
Фанфик Добавил: seryo |
Просмотров: 1867
| Рейтинг: 5.0/2 |
|
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|