|
|
Главная » Фанфики » Приключения
15:27 Узи. Частина 4. Розгром |
А тим часом
На полі бою лютувала війна: безліч трупів, криків, поранених шинобі… Картина була досить неприємною, позбавленою всіх яскравих фарб, але як кажуть: «На війні – все як на війні». Від цього хаосу ніхто не міг врятуватися і темна енергія пожирала навколишній світ.
Поки Наруто десь шлявся в потойбічному світі, Каге займалися важливим ділом. Ніхто з них ще не знав що Наруто та Молодший вже розібралися з Мадарою, а також про ті події що сталися після цього. Так що тепер, Каге взагалі нічого не тримало, от тільки декілька годин тому назад їм поступило повідомлення про те, що десь в «землі потойбіччя» відбувається якесь заворушення. Звісно голови всіх 5 великих селищ не могли не відреагувати на це і тому вони швидко виступили на передову. По дорозі вони ділилися своїми невеселими думками про все, що відбувалося на полі бою:
- Чорт забирай... сподіваюсь, що ми правильно зробили, що довірили Мадару цим двом хлопчакам... я колись пересікся з цим Учіхою... він і тоді був надзвичайно сильним, а тепер... - бормотав 3-ій Цутікаге.
- Що зроблено - те зроблено! Тим більше... Наруто не такий собі і хлопчак. У ньому тече кров його батька... - Цунаде, як завжди, підтримувала Наруто.
- Цей чортів вертихвіст... він ще з початку нашого знайомства мені не сподобався (ну звичайно, Мінато по швидкості переганяв його, а 4-ий Райкаге недолюблював усіх, хто був швидший за нього)... а його син - ну точнісінько як він сам - такий же впертий... ну, може він був трішки розумнішим за цього Наруто... - і собі вставив слівце Райкаге.
- Цей Учіха Мадара досить красивий чоловік... – під ніс пробурмотіла 5-та Мізукаге.
- Та досить уже злитись! - Раптом вигукнув Гаара. Усі Каге повернулись до нього.
- Наруто - мій друг! Саме він показав мені шлях світла... а ви, нічого про нього не знаючи, ладні програти війну, але висварити його! Я вірю у нього, і вірю у те, що він виконає свій обовязок! Тож, виконаймо і свою частину обовязку!
Після цих слів Гаари, навіть Райкаге, з його "сила є, здався мені той розум" задумався над його словами. Після цього, усі Каге вирішили не обговорювати це питання до закінчення війни і далі вирушили до пустелі. Ось, уже й виднілась вона сама - на межі кам'яного ландшафту розпочиналась легендарна "земля потойбіччя" Чому вона так називається? Зараз поясню: уся ця земля є в тріщинах, так як сонце у цьому місці дуже жарке і висушує усю живність. При ходьбі на цій землі, тріснуті камені рухаються і виникають дивні звуки під землею. Колись, люди думали, що це духи з потойбіччя говорять з ними... ось так і з'явилася така назва...
Саме ця невеличка полоска землі відділяла пустелю. Каге вирішили не гаяти часу і піти по прямій.
При кожному доторку до землі, під землею відчувався неясний рух і вилітав тяжкий стогін. У Мізукаге мурашки пройшли по тілу. Їй стало моторошно і вона подивилася на Гаару, який, при наближенні до пустелі відчув свою стихію, зараз персувався з такою грацією, що нагадував "принца на білому коні". Мізукаге глянула йому просто в вічі. Гаара теж подивився на неї, але нічого не промовив.
Як тільки теперішні Каге ступили на пісчану землю, перед ними вилізли 5 гробів.
- Оп-па! Навіть ступити не встиг - так вже зразу! - Розсердився Райкаге.
Гроби відкрилися і до теперішніх Каге вийшли... бувші Каге (нежданчік?=))!
- Мю-сама... - пробурмотів Оонокі.
- Батьку... - прошепотіли Ей і Гаара одночасно.
Лиш Цунаде і 5-та Мізукаге промовчали.
- А мене чого ніхто не зустрічає?! - Розсердився воскреслий 2-ий Мізукаге.
Усі (в тому числі і воскресші) подивилися в його сторону і промовили:
- А ти хто такий? Давай до побачення!
Це настільки розгнівало бувшого Мізукаге, що він прокричав:
- Так як ви смієте?! Я вас усіх порішу! - Він вдихнув побільше повітря і вилив на ворогів (і на союзників теж) величезну порцію густої води (масло, чи як воно у нього називається). Обливши усіх з ніг до голови він викрикнув:
- Сміється той, хто сміється останній! - Наступний його гід - це створення підпалювальної техніки, аби усі горіли як факел.
Першим відреагував на таку швидку зміну подій Гаара, він встиг створити пісчаний купол і псевдовода не дійшла до нинішніх Каге. Воскреслі, відновившись, надумали здихатися 2-го Мізукаге, але, згодом, їм усім зменшили можливість ворушити мізками і вони мовчки атакували своїх опонентів.
- Хлопче, не давай їм складати печаті, а я активую Джинтон. Принцеса Цунаде, передасте мені вашу чакру. Райкаге-сама, Мізукаге-сама, підтримайте цього юнака! – Почав було наказувати старенький Цутікаге.
Мю, тим часом, активував невидимість і сховався за скелею, що знаходилась поблизу. Бувший Райкаге активував свій райтон і кинувся на ворогів в лоб. Воскреслий Мізукаге використав техніку заклику і біля нього зявилася величезна мушля, яка негайно ж активувала гендзюцу, і, таким чином, створила абсолютний захист для свого володаря. Батько Гаари почав перетворювати землю у свій легендарний «золотий пісок» (а це справа нелегка і займає трохи часу).
3-ій Райкаге с розгону налетів на свого сина, який теж активував райтон і намагався заблокувати удар.
Це у нього вийшло, проте після блокування цього удару, батько Єйя наніс ще один удар і його син відлетів на кілька метрів. 5-та Мізукаге облила майстра райтону лавою з голови до пят, але той і не думав зупинятись. Він лиш з натугою прорвав лавову оболонку, що покрила його і замахнувся для удару по Мізукаге, проте Гаара вчасно звязав йому ноги, і бувший Райкаге рухнув на гарячий, пустельний пісок.
Зі всюди вгору піднялися гори піску. Одна частника була звичайни піском, а друга виявилася уже «золотим». Золото і пісок одночасно повалился один на одного. Це було велике протистояння між минулим поколінням і наступним. Між 4-им і 5-им Казекаге. Між батьком і сином...
- Гаара... – раптом промовив батько. Гаара пильно поглянув йому в очі, і зрозумів, що з ним говорить саме його батько, а не Кабуто, який міг говорити через воскреслих.
- Я слухаю... батьку...
- Де Шокаку? Я не відчуваю його присутності...
- Я зумів позбавитися його... і тепер... я став наступним Казекаге.
Ці слова стали грімом серед ясного неба для бувшого Казекаге.
- Ти... тебе признали?
- Так... я пройшов багато життєвих випробувань... багато раз поневірявся... проте... я зустрів одну людину... ця людина, показала мені, що не можна триматися за старе і вірити у майбутнє. «Вірити у своїх ближніх, і тоді, вони повірять у тебе» – ось були його слова!
- Гаара... я завжди думав над тим, чому пісок захищає тебе... раніше, мені здавалось, що це Шокаку тебе захищав... проте тепер... я зрозумів...
Гаара широко розплющив очі і уважно прислухався до батькових слів:
- Цього бажала твоя мати.
Ці слова запали молодому Казекаге у саму душу, адже він ніколи не памятав свою рідну матір...
- Моя... мама...
- Саме так... вона хотіла захистити тебе, навіть ціною власного життя... і, цей пісок, який захищає тебе – її остання воля.
- Мама... Тату... дякую вам...
У Гаари потекли сльози.
- А тепер, якщо ти дійсно став Казекаге, то захисти Суну! Зумій перемогти мене!
- Добре, батьку...
Битва між батьком і сином набула фінальної стадії. Величезні піщані руки ухопили бувшого Казекаге і давили на нього як пресс.
Той, активував золотий пісок і хватка піщаних рук ослабла. Від нього розійшлась величезна хвиля золота (Какудзу, певно б, втратив свідомість від такої кількості золота...), яка поховала б Гаару, якби той не створив пісчаний купол. Далі, він сконцентрувався, і купол пройшов через золото назовні. Гаара знову був на волі. Тепер, він створив невеличку пісчану кулю, на яку застрибнув і піднявся вверх. Біля нього утворилася пів-куля «абсолютного захисту».
4-ий Казекаге часу не гаяв – він зібрав весь свій золотий пісок і направив його на свого сина. Тисячі пісчаних «пульок» гатили по пів-куполу Гаари, але той міцно тримався. Зрештою, бомбардирування скінчилось і Гаара використав пісок, який він заздалегідь сховав під ногами бувшого Казекаге, коли того стискали пісчані руки, і, таким чином, ноги 4-ого Казекаге виявилися нерухомими.
- Пане Цутікаге! – Закричав юнак.
3-ій Цутікаге у цей момент боровся з своїм учителем. Мю постійно кидав в нього то просторові трикутники, то просторові куби.
- Твоє володіння стихією Пилюки покращилось... проте... цього буде недостатньо, аби перемогти мене!
- Це ми ще побачимо, Мю-сама...
Раптово, до 2-го Цутікаге ззаду підібралась Цунаде і зі всієї сили вгатила йому по «фейсу». Точніше, вгатила б, адже, Мю – сенсор. Він заздалегідь відчув Цунаде і встих ухилитись від її удару. Проте, відразу ж після удару...
- Стихія пари: Злість надр! – На бувшого Цутікаге повалив настільки концентрований потік пари, що його руки оплавились за пару секунд. 5-та Мізукаге полишила Ея з його батьком на кілька секунд, аби допомгти Цунаде. Бувший Мізукаге теж був вибитий з колії, проте, ненадовго...
Бувший Цутікаге був змушений відступити на час, поки його руки відновляться. Він злетів на пару десятків метрів вгору, аби не дати нинішнім Каге себе запечатати.
В цей же момент бувший Мізукаге прийшов до тями.
- Не гарно «відшивати» таких красенів як я... Ось вам!
З цими словами, Мізукаге випустив вгору потужний струмінь з масла. Він високо піднявся в небо і почав падати на землю.
- Чи не спекотна погода зараз? – З цікавістю запитав він.
У цей час в дідугана округлилися очі:
- Що це таке?!
- Не скажу… ви ж бо мусите мене перемогти! Адже, якщо ви не можете знищити мене мертвого, то як ви сподіваєтеся битися з головним ворогом?!
- Я… не знаю… - пробурчав Цутікаге.
Масло, тим часом, опало на землю і почало голосно шипіти як на пательні.
- Що це за техніка? – Поцікавилась 5-та Мізукаге.
- Незнаю... за життя він її не використовував... проте, Мю-сама мені розказував, що його масло плавиться при високих температурах… я думаю, що сила цієї техніки полягає в тому, щоб спалити, або висушити ворога. ЇЇ єдиний мінус – погода. При помірній температурі масло не буде плавитись, а тут, у пустелі…
- Тобто… скоро усе це перетвориться на велетенську сковорідку?!
- Так… температура уже починає підніматися…
- Годі говорити! – Викрикнула Цунаде, - Пане Цутікаге – допоможіть Казекаге!
- Добре… - старенький Оонокі с великою швидкістю полетів на поміч до Гаари, який якраз піймав свого батька за ноги.
Як тільки Гаара помітив, що прибула підмога, він відразу ж попросив Цутікаге використати стихію Пилюки, аби було легше запечатати свого батька.
Складність полягала у тому, що поблизу не було жодного бійця армії шинобі, що міг би володіти технікою запечатування. Усі бійці зараз знаходилися на інших фронтах, де теж проходили запеклі битви.
Оонокі активував стихію Пилюки і батька Гаари, який намагався захиститися золотим піском, розмололо на атоми разом з його псевдо золотом.
Як тільки це сталося, Гаара стрибнув на землю, впав на коліна і промовив:
- Гокусамайсо! – від того місця, де ще кілька секунд назад стояв 4-ий Казекаге, а тепер напівзруйноване тіло, розійшлась хвиля піску. Під самим бувшим Казекаге, який відновлювався з фантастичною швидкістю, пісок утворив глибоке провалля, куди він і провалився. Як тільки пісок закрив яму, куди попав майстер золотого піску, Гаара додав:
- Сабаку Тайсо! – Під землею відбулось величезне заворушення, яке раптово стихло.
Гаара піднявся на ноги. На його обличчі з’явилася легенька усмішка.
- Ось і все, батьку… я захоронив тебе на глибині близько кілометра і, до того ж, не лишив місця для маневру, роздавивши тебе масою свого і твого піску, який я трішки позичив…
- Один є! – Викрикнув Цутікаге. Ці слова підняли бойовий дух кожного з Каге. Вони почали битися з іще більшою завзятістю. Ей уміло блокував удари свого батька, так як знав їх на зубок. Проте, навіть з цими знаннями він не міг контраатакувати, так як він знав, що у 3-го Райкаге не має слабких місць...
Тим часом, температура на місці битви піднялась уже до 60 градусів по цельсію.
2-ий Мізукаге уже відновив свої руки і кинувся в бій. Перед тим як піддатися контролю Едо Тенсей, він прокричав:
- Не вдихайте випари від масла! Вони надзвичайно отруйні!
- Чорт! Що ж нам тепер робити! Може, узагалі перестанемо дихати?! – Проревів 4-ий Райкаге.
Бувший Мізукаге усміхався. Він знав, що випари від масла йому не зашкодять, а от його ворогам... за життя, він так і ніколи не міг використати цю техніку... а тепер, коли сама ж техніка перестала бути смертельною для нього, він зміг задовольнитися.
- Ха – ха! Ви нічого не вдієте проти цієї техніки! Починаючи з першого випарування – ви загинете!
- Треба закрити масло піском... – пробурмотів Гаара. Він зібрав увесь пісок, що виявився довкола і накрив ним місця, де кипіло масло.
- Непогано! Проте... ці випари просочуються через твій пісок! – І справді, перший отруйний струмінь пари з легкістю подолав перепону у вигляді піску.
- Чорт забирай! – Злився Райкаге. Він провів підсічку і його батько звалився на землю. Наступної миті він спробував пробити його броню з блискавок своєю найпотужнішою атакою.
- Ларіат! – Важкий кулак правої руки опустився на груди бувшого Райкаге. Навіть земля затряслась від такого потужного удару. Угору піднялись величезні пилові хмарки. Коли вони осіли, 3-ій Райкаге, як ні в чому не бувало, піднявся з землі. На його тілі не було жодної царапини. Навіть регенерація Едо Тенсей не знадобилася.
- Чорт... тут потрібна якась хитрість... – пробурмотів Ей. «Якби я з розгону налетів на нього з цією технікою... то, можливо, зламав би собі руку... проте, і його блискавична броня, при цьому постраждала б...»
Тим часом, Цунаде намагалась відволікти бувшого Цутікаге від використання технік стихії Пилюки. Це їй вдавалося – Мю постійно мусив ухилятися від її ударів. 5-та Мізукаге, тим часом намагался взяти під контроль випаровування, що виділяло масло.
- Є! Тепер випаровування нам не зашкодить!
- Хм... у мій час не було нікого, хто володів би стихією Пари... і чорт з ним. Зараз, ви пізнаєте мою справжню силу!
З цими словами бувший Мізукаге склав печаті:
- Секретна техніка клана Хозукі! Трансформація!
З цим вигуком, з рук бувшого Мізукаге виросли мечі з масла. На вигляд, вони здавались дуже міцними...
2-ий Мізукаге кинувся у битву. Він стикнувся з Цунаде і мало не відсік їй голову, якби пісок Гаари вчасно не захистив би її. Оонокі сконцентрувався на техніці і створив просторовий куб,  неймовірних розімірів (кожне ребро було завдовжки 5 метрів). Наступної миті він запустив цей куб прямісінько у Мю та бувшого Мізукаге, які у цей момент знаходились рядом. Пісок, тим часом, переніс Цунаде на безпечну відстань.
- Ось вам! – Мей полила землю, навкруги бувших Каге розпеченою лавою.
- Я не встигаю використати стихію Пилюки! – Прокричав Мю. Прямо на нього і Мізукаге летів величезний куб.
- Ну, тоді бувай!
- Що?! Що ти собі задумав?! Рятуй мене!
- Ще чого! Нащо ти мені здався? Ти вже забув – ми вбили один одного!
- Зараз не час для спогадів...
- Бувай! – Бувший Мізукаге стрибнув за межі лавової зони і мало не попався під удар Райкаге. Його спасло те, що він встиг прикритись своїм мечем з масла. Удар вийшов такої сили, що меч тріснув.
- А ти сильний... сподіваюсь, ви зможете мене перемогти! – 2-ий Мізукаге використав масло і під ним з’явилася ціла скеля з масла. Ця «скеля» відразу ж затверділа і Мізукаге опинився на її вершині.
За цей час 2-ий Цутікаге теж намагався втекти з зони удару куба, проте його зупинив Гаара разом з Мізукаге: пісок обвив його руки, а лава щедро полилась на його грішну голову. Просторовий куб впечатався в бувшого Цутікаге і роздробив його на кусочки.
- Юначе! – Закричав Оонокі.
- Зрозумів! – Пісок миттю обпутав бувшого Цутікаге, тіло якого щойно почало відновлюватися, і не давав йому скласти будь-які печаті. Мей знову використала лаву і рухи Мю уповільнились (лава – дуже густа субстанція, і уповільнює рухи – згадайте фільм Термінатор 4 (salvation). Лава його затримала...)
- Ось і все... пробачте, Мю-сама, але так вже сі стало... – вибачався Оонокі. Його учителя повільно засмоктувало під землю. Ось, він уже повністю сховався під землю. Гаара знову використав «Пісчані похорони» і тіло 2-го Цутікаге роздробилося під землею.
- Що за чортівня?! Я мушу битися! – Кричав бувший Мізукаге сам до себе. Він не міг контролювати своє тіло, а воно, тим часом, розірвало дистанцію з Каге. 3-ій Райкаге зробив те саме.
Раптом, на скелі, що знаходилась поблизу, зявився невідомий чоловік. Він був у темно-червоній броні часів Першої Світової Війни Шинобі (така ж броня, як і у Мадари).
- Хто це? – Водночас поцікавилися Гаара, Мей і Ей.
- Не знаю... погано видно... – бурмотів Оонокі. Він постійно скаржився на зір, адже був уже досить старий.
Тим часом, невідомий за кілька секунд уже опинився у підніжжя скелі. Він швидко наближався до нинішніх Каге. Через пару секунд він уже стояв рядом з бувшими Каге.
- Це... – почав було заїкатись Гаара.
- Неможливо... – У Оонокі відвисла нижня щелепа.
- Діду...
- Що за...
- Красивий... – останні слова Мей промовила сама до себе.
Перед Каге стояв легендарний володар стихії Дерева, засновник Конохи, переможець Учіхи Мадари...
Сенджу Хаширама...
← Ссылка на предыдущую главу
|
|
Фанфик Добавил: seryo |
Просмотров: 2041
| Рейтинг: 5.0/2 |
|
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|